Той, що обманює смерть

Розділ 60.

Все втратило кольори. Все стало чорно білим. Свідомість, супроти моєї волі, вилетіла з тіла і перенеслась геть. Я привидом проходив крізь людей на ескалаторі і спускався все нижче. Прямо до місця де люди заходять в поїзди. А те, що мені відкрилось, змусило замерзнути кров у моїх жилах. Ліля летіла під поїзд і я не встигав нічого зробити…

***

За день до.

Соколовський стримав своє слово. Зранку до нас прийшла Аліна, помахуючи на зап’ястку тим самим годинником та адресом помічника нашого психопата в іншій руці.

- Коли їдемо його брати? – Саша носився по всій квартирі від нетерплячки.

Ми з Марком переглянулись. Нехай побігає. Дорослий, а тішиться наче мале дитя. Ліля похмуро спостерігала за цією картиною. Вона починала задаватись питанням: а що далі? Ну, знайдемо ми того психопата, а що далі? Що ми робитимемо з ним? В міліцію поведемо? З чим? Що на нього є крім наших здогадів і того, що я його впізнав? Для правоохоронних органів це пустий звук.

Здати його Соколовському? А навіщо йому той? Соколовський ясно дав зрозуміти, що саме йому потрібно – делірій і ми двоє. Для Лілі це був шок.

Вона не могла зрозуміти, чому ми тікали стільки часу, а тут раптом погодились. Саша теж не розумів, але трагедію з цього не робив. Він не вважав, що ми продались. Його хвилювало лише те, в що ми встрянемо наступної миті. Він так жив – пригоди та адреналін. А решта все буде. Ліля жила інакше.

Вона хоч і виросла за ці кілька тижнів, та її дитячі ідеали завмерли на періоді дитинства. Для неї ми були гірше зрадників України. Я її розумів. Але, як завше, я не вважав за потрібне розкривати їй всі тонкощі та нюанси. Про Соколовського я теж промовчав. Не варто заважати природньому ходу речей, як казав отець Михайло. Ось тут, конкретно в цьому випадку, я з ним солідарний на сто відсотків.

- Ми не йдемо його брати, – спокійно пояснив Марко.
- Що? Чому? – не зрозумів Саша.
- Він нам потрібний для того, щоб вийти на вбивцю. А до того часу ми будемо слідкувати за ним. Станемо його тінню.

Саша зрадів ще більше. От вона його мрія. Він ще не знає. Що заняття це веселе і напружене лише перші три хвилини. А так то воно довге і нудне. Я за життя ставав тінню кількох людей і ні єдиного разу це не було весело, тому що на кону були людські життя.