Той, що обманює смерть

Розділ 59.

Я ніколи не любив центр Києва. Тобто, зрозумійте мене правильно, це прекрасне місто зі своїм колоритом, культурою, та історіями, але от його центр я не любив. Днем він наче живий мікроорганізм, там тисячами снують люди, і не завжди відрізниш, де місцеві, де туристи. Вночі він не такий живий, але там починається зовсім інша атмосфера.

А з ранку це просто епіцентр швидкості та роздратованості. Всім кудись треба, всі кудись поспішають. Я ж не люблю його в будь-який час доби. Чому? Тому що там ходять люди. І якщо їх роздратованість можна терпіти зранку, а стан алкогольного сп’яніння ввечері, то видіння чиєїсь смерті, це те, до чого я не звикну ніколи. А там цих видінь тьма.

***

За два дні до...

Аліна прийшла до тями (якщо можна так сказати) якраз, коли Соколовський закінчив розмову. Коли він закрив рот, всі мовчали. Лише одна Аліна що сиділа навпроти нас, мотала головою туди-сюди, не розуміючи, що відбувається.

- Хто ви такі? – запитала вона.
- Друзі, – заспокійливо сказала Ліля.
- Знаю я його друзів. – кивнула в бік Соколовського. – Один з них хотів…

Ліля з ненавистю зиркнула на професора. Той ж навіть бровою не повів. Аліна оглянула кожного з нас по черзі. Саша їй не сподобався відразу, але от на нас з Марком вона затримала погляд.

- Ви з ним за одно? – запитала вона.
- Поки що, – я відповів їй.
- Що ж ви тоді хочете від мене? – запитала вона.
- Допомоги…

***

Я снував по Хрещатику серед сірої маси людей.

Погода весь день була паскудною. А мої видіння, що постійно хотіли вирвати душу з тіла, додавали сірої гами всьому навколо.

- Ну, де ж ти? – тихо шепотів собі під ніс.

Його ніде не було. Невже Аліна нас обманула? Попри мене пройшла Ліля. Ми коротко кивнули одне одному, і розійшлись наче ми незнайомі. Саша ходив десь на іншій стороні вулиці. Він мав би подати знак, якщо щось побачить. Але він мовчав.

***

Аліна з недовірою вислухала те, що Марко їй розповів про нас. Вона чула це своїми інстинктами, як ми відчули, що з нею щось не так. Але повірити не могла. Ми не винили її: на це потрібний час.

- Нам потрібно, щоб ти знайшла одну людину, – я перервав розпинання Марка.

Часу не було. Нехай не вірить, нехай плює на це все з високої гори, але вона нам потрібна. Ми повинні знайти того покидька і припинити його роботу. Ціна Соколовського була високою, але я вірив, що в Марка був якийсь план. Не можна було давати йому те, чого він хотів.