Той, що обманює смерть

Розділ 34.

Наталія відкрила двері разу десь після шостого, як я гримнув у них. На ній був лише халат. Її босі ніжки апетитно виглядали з під нього.

- Макс? – здивовано запитала поправляючи волосся.
- Ясно, – спохмурнів я. – Ти не сама?
- Ні, – сказала вона.

Такі жінки, як Наталя цього не показують, але я вловив ці емоції. Цікавість, збудження, хвилювання і задоволення одночасно. Їй було цікаво побачити мою реакцію. Вона мені мстила за Карину. Ну, 1:1. Я заслужив.

- Заходь, – сказала вона відходячи вбік. – Зараз одягнусь.
- Я взагалі то до твоєї бабусі, – я зайшов всередину.
- Поїхала вона, – Наталя покрокувала до своєї кімнати, дозволяючи мені милуватись її голими ногами.
- Що? Як?

Вона залишила мої слова без відповіді. Край її халата зник в дверях спальні. Я оперся на двері. Вилаявся. Чому, як тільки з’являється хороша можливість вирішити проблему, знаходиться якась деталь, що просто кладе весь мій план раком? Якого чорта стара відьма звалила? Що їй не сиділось? Я ось-ось повірив у цю всю хуйню, а на тобі…

Робити нічого, довелось пройти в кухню і сподіватись, що Наталя не вирішила зайнятись ранковим трахом. А то неохота запізнюватись на роботу після лікарняного. Стоп. Сьогодні ж субота!

- Ну і якого хєра ти приперся в суботу, в таку рань? – запитала Наталя зайшовши на кухню.

На ній були короткі шортики та червона футболка. Волосся акуратно складене в гульку.

- Я думав, що сьогодні п’ятниця, – чесно зізнався їй. – Я просто в п’ятницю ввечері все п’ю. А вчора не пив. От і забув.
- Бідненький! – презирливо сказала Наталя і сіла навпроти мене.

Дістала косметичку і почала старанно малювати очі. Я не відволікав. В таких ситуаціях, її краще не чіпати. Як говориться: і нехай весь світ зачекає.

Просто прекрасно. Я хотів запитати про Сашу, але змісту не було. Він зайшов на кухню, одягаючи футболку. Його губа прокушена, шия в засосах. Стомлений, але задоволений. Він підійшов до неї, поцілував її в шию. Наталя в цей момент глянула на мене. Я ледь стримався, щоб не зареготати. Я мав ревнувати? Невже вона думала, що я щось відчуваю до неї? Наївна. Чи я наївний? Мушу визнати, це неприємно, як не крути. Я міг би пустити кілька жартів, що крутились на язику, але не став. Це низько, і не гідно чоловіка. Так роблять лише слабаки. Я заслуговував на таке ставлення з боку Наталії.