Розділ 36.

87 12 0
                                    

Саша вклав якогось чоловіка кулаком в лице. Тіло того обм’якло і сповзло по дверях під’їзду.

Самооборона. Той сам налетів, хотів вимісити все своє лайно на нас. Я не сердився. Прокляття давило тягарем на всіх жителів, викликаючи в них негатив, граючи на їх страхах, дражнячи їх демонів.

- Не піддавайся, – суворо сказав я йому. – Пам’ятай для чого ми сюди прийшли.

Він понуро опустив голову. Хороший хлопець. Просто і йому тяжко противитись цьому гніту. В нього не було імунітету, як в мене. Він не міг себе огородити від цього, наче наша відмочка. Його воля – його захист.

Я відчув, що щось не так, як тільки ми зайшли в під’їзд. Крім звичайного запаху, сечі, сперми, блювотиння, лайна та темноти звісно. Наталя гидливо прикрила ніс рукою.

- Як тут можна жити? – з гидотою в голосі сказала вона.

Вона залишилась без відповіді. Що вона може знати? Ніби її обходить щось крім її власного комфорту. Я жив і не в таких умовах. А були моменти, коли навіть такі умови здавались мені раєм на землі. Та що може тямити в цьому та, що видурює з людей скажені суми грошей, за те, що просто витягує їх голови з власних геп. Магія, містика…

Лайно собаче.

- Запущена ситуація – пробурмотіла вона.

Саша глянув на мене. Я знизав плечима. Я чесно не знаю, про прокльони вона чи про запах з під’їзду. Все, що знаю я, що щось не так. Я не міг сказати, що саме. Стало холодно. Я не сказав нічого. Треба вийти на світло, щоб я зміг дещо побачити. Для цього я обігнав Наталю, притиснувши її до стінки, і почувши в свій бік кілька міцних слів. Я не звернув на це уваги. Саша кинувся за мною. Світло йшло від з ліфту. Тьмяне, але вистачило й цього. Кольори втратили свій плин. Холод посилився. Дідько!

- Ми спізнились, – повернувся я до них.

Саша здивовано глянув на мене. Наталія оперлась на стінку, схрестивши руки на грудях.

- В домі з’явився хтось мічений, – безсило пояснив я. – Це почалось.
- Значить наше створіння все ж доперло, де знайти корм, – байдужим тоном сказала Наталя.
- Ти бачиш щось? – схвильовано запитав Саша.
- Ні, тут багато людей, – сказав я. – Якщо я врятую когось, не факт, що не помре ще хтось в будинку. Я тільки прискорю ланцюгову реакцію. А чекати не варіант. Як тільки ти почнеш діяти, він почне шукати додаткову енергію для захисту.

Той, що обманює смертьWhere stories live. Discover now