Той, що обманює смерть

Розділ 47.

Приходити в себе завжди важко. Це, наче, ти виходиш з теплої води на протяг. І тобі точно неприємно. До речі, про воду: вона в такі моменти діє краще нашатирного спирту.

Я смикнувся, готовий полетіти вгору, наче птах. Але не зміг. Перше, що я відчув — це те, як сильно мене сліпило від світла. В приміщені горіла лампочка.

Яскрава, сука, випалювала мені очі. Я озирнувся навколо себе. Старий просторий гараж. Лампа висіла наді мною. Її світло добралось до мене, варто мені було лише підняти голову. Було душно.

Нестерпна жара. Гірше неї була лише електронна музика, що грала десь на задньому фоні.

- Прокинувся? – почув чийсь неприємний голос.

Я не відповів. Замість цього, мене повалило в бік зі стільцем на котрому я сидів.  Плече і голова відчули твердість бетону. Проте тоді я не зважав. Мене вирвало.

- Ти глянь, який ніжний! – позаду мене почувся регіт.

В мене не було сил послати їх к бісу. Я важко дихав. На очі навернулись сльози. Мене знову вирвало під загальний регіт. Дужі руки підняли мене разом з стільцем. Аж тепер я зрозумів, що міцно прив’язаний до нього.

Так, згадуй! Нуж бо! Згадуй, блять! Ми попали в аварію. Нас нагло підрізала машина і ми злетіли з дороги, перед тим перекинувшись в тій ж машині. Я втратив свідомість. Прекрасно, що було перед тим?

Коли я намагався вилізти, я побачив дві машини. Червоний опель і сірий мікроавтобус. Далі спогади плутались. Я не знав, що було насправді, а що плід моєї уяви.

Лампа освітила здорового лисого чоловіка в чорній футболці. Звичайне лице, не обтяжене емоціями, маленький ніс і вуха на неприродно здоровій голові.

- Прокинувся? Я задав питання.

Він вдарив мене в щелепу. Прив’язаний до стільця, я не міг вивернутись. Та частина на котру припав удар запекла, наче від вогню. Ясна всередині тріснули. Я виплюнув кров на холодний твердий бетон.

- Якого дідька тут відбувається? – тихо запитав я.

Те, як мене знайшли, не викликає сумнівів. Той клятий мусор навів їх на мене. Їх? Кого? Це може бути та жінка, чийого чоловіка я відмовився рятувати. Може по мою душу прийшов комітет з дослідження паранормального. Хоча, толку їм з мене? Все таки та жінка? Невже так швидко?