Розділ 44.

87 11 1
                                    

Я зайшов з коридору в квартиру після короткої розмови з Сашею. Про її зміст я розповім пізніше, бо зараз то не так важливо. На порозі мене зустріла Наталя. Вона перестала плакати. Карина відносно привела її в порядок. Її очі висохли від сліз. Тепер з них сочився холод. По її погляду я зрозумів, що вона мені цього не забуде. І я вже навіть здогадувався, як вона мені помститься. Тепер вона знає про мене більше ніж я того хотів. Ми не прощались, вона мовчки вийшла, а я зачинив за нею двері.

Карина сиділа за столом і з відразою дивилась на мене.

- Ну і що це, блять, було? – запитала вона.
- Виховний захід, – процідив крізь зуби.

Сів навпроти. Вона не приховувала свого роздратування від моїх вчинків. Я розумів її. Прекрасно розумів. Але не настільки, щоб признатись в цьому.

- Якого дідька ти їх запросила? – запитав я.
- А що? Не можна? – вона виклично глянула на мене.
- Карино…
- Що? Думаєш, вона буде нам мстити?
- Нам? – перепитав я. – Мені.

Вона схопила чашку зі столу і метнула її в стіну попри мою голову. Я не знав, хотіла вона в мене попасти, чи спеціально промахнулась. Вона вдарила руками по столі один в один копіюючи мене в моменти люті.

- Та скільки можна?! – заладила вона. – Ти можеш перестати думати лише про себе?!

По правді, я не розумів звідки такі висновки, але зрозуміти жіночу логіку, наче пиляти дерево зубочисткою. Процес може і йде, але толку з нього? Даремні зусилля та лишні нерви.

- В тебе все так! – між тим лютувала Карина. – Говориш, що хочеш бути зі мною, але ти не сприймаєш нас як ціле. Все «я», «я», «мої проблеми»!

- Я вберегти тебе намагаюсь, – тихо сказав я.

Це правда, я б ніколи не дозволив їй постраждати замість мене. А особливо тепер.

- Вберегти?! – ще гірше залементувала вона.
- Від, блять, проблем. Що ти їх допомогла створити.
- Я?
- Не я ж…

Карина метнула в стіну іншу чашку. Цей раз вона явно цілилась, але все одно промахнулась. На мене посипались лише уламки. Зате вона замовкла. Лише стояла навпроти мене тяжко дихаючи. Вона знала, що я рідко вигадую щось з пустого місця. Тепер лише залишалось допоки Карина буде в адекватному стані для розмови. Я не поспішав, хоча варто би було. Але факт є фактом, я дав їй час відійти і все обдумати.

Той, що обманює смертьWhere stories live. Discover now