Винищувачка

11 частина

Підійшовши до воріт де нас вже чекали: Ньют, Албі й Бен.

-Ну що ж, удачі тоді в перший робочий день.

- Удача потрібна тільки невдахам, а ми не вони))

Відповіла я Албі, на що він лише посміхнувся.

- А вона мені все більше починає подобатися.

- Повністю згоден з тобою Міхно.

Нащо ми дружньо посміялися

Ньют підійшов до мене обняв і сказав тихо на вушко:

-Будь обережною і повернись цілою і неушкодженою

- Постараюсь, бувай.

Розвернувшись в бік воріт я стала поруч. Як тільки я стала Міхно почав зворотний відлік.

-1...
2...

☁️Фух, ну з Богом ☁️

-3...
Погнали!

Як тільки моя нога ступила на цю бетонну підлогу, я відчула полегшення.

Високі могутні стіни, які здавалося не закінчуються ніколи. Якщо на когось вони наводили страх, то тільки не на мене. Тут я почуваюсь собою, саме тут моє місце.

Ось ми бігаємо вже 5 годин, 5 годин безперервного бігу. Годинник наближався до 12:00 дня, а значить час трохи відпочити й перекусити.

Якщо в глейді сонце смалить цілий день, то тут навпаки. Завдяки високим стінам, сонце потрапляє в рази менше, утворюючи прохолодно.

- Ну що Салага, як тобі тут? Не хоче повернути?

- Ти так хочеш мене здихатися? Мушу тебе розчарувати, мені все тут подобається. Тут тихо і затишно...

Відповіла я Міхно, після того, як зробила ковток води.

- Ти часом не псих? Зазвичай всі намагаються триматися по далі від лабіринту.

Сказав Бен який сидів обпершись спиною на стіну і їв червоне яблуко.

- Можливо, тому оберігайте свої спини, бо хтозна-що може статись тут. Як мені казали загинути тут легше не буває. Тому дивіться в обидва ока

Сказала я стальним голосом і посміхнулася їм, що здавалося що я справді псих який втік з лікарні. Та довго грати свою роль серйозного психа, я не змогла. Побачивши вираз їх обличчя я залилась голосним сміхом, що потім підхопили й хлопці.

- Добре, шанки, ще хвилин 10 відпочиваємо і рушаємо далі, якщо не хочете залишилися на ніч разом з Гриверами.