Винищувачка

19 частина

Решту дня я провела разом з Чаком. Нафта ми не разу не бачили. Навіть на обід він не прийшов.

*****

Вечір. Ґлейд потроху починає засинати.

Хтось сидить біля вогнища, розповідаючи смішні історії, хтось йде спати, а хтось вже третій сон бачить, хтось вирішив прогулятися перед сном, а бо як я просто сиджу і спостерігаю як за холодними, сірими стінами ховається яскраве, тепле сонечко. Вступаючи своє місце місяцю і його помічникам зорям, які будуть слідкувати за нами поки не прийде час знову мінятись.

За цей час перебування тут я не помітила жодної хмаринки, жодної.

Я сиділа собі на вежі дивилась за сонним Ґледом який ще дві години тому гудів наче рій бджіл. Біля самого лісу я помітила білу голову, Ньют

Хутко спустившись я пішла в сторону лісу. Та коли я прийшла я сильно засмутилася, адже нікого не було. Пройшовши трохи навколо цього місця, та нікого не було. Засмучена я пішла до себе в гамак.

– Аскард! Мене не було ж 10 днів.

Промовила я сама до себе і хутко побігла.

Коли я йшла вже лісом я відчувала наче за мною хтось стежить. Та я була так зосереджена на Аскарді, що просто було ніколи перевірити.

Я вже дійшла до свого дерева та нікого так і не побачила.

–Аскард!

В пів голосу почала я його гукати. Та у відповідь отримувала тільки як, вітер пустунець грається з листочками дерев.

В середині мене почалась якась паніка, що поки я була без свідомості з ним щось сталося.

В голові почались прокручуватись різні картинки: він шукаючи мене вийшов в Ґлейд і вони його вбили, чи він вибігає в ворота лабіринту, а там зустрічає гривера.

Від цих думок я відчувала як паніка відходить на другий план, а наперед виходить лють.

Вона настільки мене охопила що я навіть не почула як ззаду до мене хтось підійшов і поклав руку на плече.

В цю мить моя лють дійшла крайньої точки. Взявши цього незнайомця за руку, перекинувши через себе та осідлала зверху.

–Керол! Керол ти чого?

–....

– Керол це ж я!