Винищувачка

37 частина

Pov Міхно

– Тікайте дурні!

Вхопивши Бена за руку і потягнувши на себе, ми почали тікати. Зараз ми не могли думати про щось. Ми й так збилися з графіку, треба швидше повертатися, бо не встигнемо до закриття.

☁️ Сьогодні не наш день ☁️

Подумав я як тільки побачив на дорозі ще одного гривера.

– Кланк, чого їх так багато, ще і в день?

Спитав Бен.

Ми розвернулися і побігли в іншому напрямку.

– Аскард, роби круг і біжи в Ґлейд!

Крикнув я, бо розумів що ми можемо не встигнути.

Тільки пес зник за поворот ми з Беном отримали потужний удар, що ми аж відлетіли в стіну.  Удар був настільки сильним, що перед очима була темрява, проте я все чув. Я вже почав думати що тут ми й помремо, але нічого не відбувалося.  Я лише чув  звуку биття металу об метал, чавкання і крик, від якого кров згортається. Це все сталося за п'ять секунд. Далі лише чуєть тяжке дихання.

Я розплющив очі й застав таку картину: Гривер лежить мертвий з ножем в голові. Бен без свідомості лежить поруч, а невідомий стоїть і дивиться на труп монстра.

Я спробував встати, але біль в нозі не дав цього зробити. На мої звуки не відомий повернувся. Перевівши погляд на мою ногу звідки йшла кров. Він підійшов дістав клаптик тканини та перев'язав мені рану. І цю мить я намагаюся не ворушити. Та вийшло не дуже, рана була глибока.

– Потерпи...

Сказав хриплий, але такий знайомий голос.

– Керол?...

У відповідь я отримав лише погляд різно кольорових очей.

– Але... але.... як?

Вона просто допомогла встати мені, а сама пішла забирати ножа з голови гривера. Разом за ножем тягнулась мерзенна, зелена слиз. Вона провела їм по ньому, щоб витерти ту бридоту. Заховавши собі за спину вона повернулась до нас з Беном. Присівши біля нього вона повіряти пульс.

– Я допоможу вам вийти звідки, давай беремо його з обох сторін.

Тепер я цілком удостовірився що це вона. Низькуватий голос мов сталь. Але як вона вижила тут пів року?