Винищувачка

18 частина

До мене підійшов юнак з чорним, прямим волоссям. На зріст він був вищий мене на голову точно.

– Привіт, я Кирил.

– Ем, привіт, ну я Керол.

– Знаю, ти нас знаменитість.

– Ну так, єдина дівчина...

– Та не тільки, ти ж наша героїня! Дякую тобі. Інший на твоєму місці так б не поступив. А ти зрозумівши всі риски, що якщо він потрапить в середу, в живих нікого не буде. Тому ти ризикуючи собою врятувала нас всіх. Ми твої боржники.

Я просто мовчки за ним дивилась і уважно слухала. Його зовнішність просто зачаровувала. Поєднання темного волосся блідої шкіри, яка в цих умовах просто диво якесь, адже сонце пече просто нестерпно і не отримати засмагу просто не можливо. А очі алмазно-голубого відтінку.

– А що ти тут робиш? А тобі не потрібно відпочивати?

– Та Джеф з Клінтом, дозволили вже вийде, тільки якщо що то відразу до їх. А груші я збираю , щоб не так нудно було, та допомогти трохи.

– Зрозуміло, то давай я тобі допоможу, все одно я зараз вільний, та і разом веселіше буде.

Кирила виявися дуже класним хлопцем. Весь час коли ми збирали груші, він розповідав мені смішні історії які з ним тут відбувалися. Виявилося що він прибув сюди шостим. Він був настільки переляканим що побіг відразу в лабіринт, але майже перед самими воротами він спіткнувся і впав.

– Дякувати богу що там був той камінь, інакше я б зараз не мав такої нагоди.

–Якої нагоди?

Ледве вимовила крізь сміх я.

– Я б напевне не сидів тут і не зміг почути прекрасний сміх прекрасної дами.

– Перестань

Сказала я і закрила своє червоно як буряк обличчя. Та здається хлопця ця реакція тільки забавляла, адже у відповідь я почула теж сміх, який намагались стримати.

*****

Кирило, люб'язно погодився допомогти віднести "важкий" кошик груш, на кухню до Фрайпа. Цей весь процес супроводжувався моїм голосним сміхом.

******

– Привіт, Фрай!

Привітались ми разом.

Фрай який до цього часу стояв до нас спиною, адже вже майже час обідати й робота в нього в самому розпалі.

– Привіт! Керол!

Фрай залишивши своє робоче місце, підбіг до мене та сильно обійняв. В мене аж почало боліти плече та я не подати знаку.

☁️ Терпи, терпець тебе шліфує! Ніхто не мусить знати про плече☁️

– Нарешті, нарешті ти прокинулась, ми всі за тебе сильно переживали!

– Ну як бачиш зі мною все добре! До речі куди поставити груші?

– А ось туди в куток біль мішку картоплі.

Кирила відніс кошик груш туди, куди йому сказав Фрай, та знову підійшов до нас.

–Якщо тобі більше не потрібна моя допомога, то я пішов?

– Так, так. Дякую тобі Кириле що допоміг!

– Нема за що, якщо щось потрібно просто поклич і я прийду.

Сказав це чорноволосий хлопець, перед тим як піти він поцілував мою тильну сторону долоні, від чого мої щоки тут же почервоніли від такого жесту.

– Воу, здається хто в тебе закохався по самі вуха.

– Намели дурниць ми просто друзі.

– Ну так, просто друзі. Проте до друзів він таким лагідним ніколи не був.

– Що?

– Керол, будь обережна з ним, я хоч і мало його знаю проте, дивний він трохи.

– Дякую, буду мати на увазі! Тобі поміч не потрібна?

– Ні, дякую. Йди краще відпочинь.

– Я вже на відпочивалась на місяць вперед

Сказала я і тихо посміялась із цієї ситуації.

– Ну тоді гуляй ще годинку, а потім приходь на обід.

– До зустрічі.

Вибігши з кухні я побачила маленьку кучеряву голову, Чак.

– Чакі!

Хлопчик який сидів біля дерева і щось старанно вирізував почувши мій голос тут же кинув своє діло і побіг до мене.

– Керол!

Ледь я змогла втриматися на ногах , щоб ми разом з ним не впали на землю.

– Я за тобою сумував....

– І я за тобою мій хороший.

Сказала я та потріпала його по голові

_____________
603