Час наближався до закриття воріт залишилося лише п'ять хвилин, а її все не має. З кожною секундою моє серце ніби розжарення лезо встромлювали й прокручували, залишаючи після себе величезну порожнечу.
☁️ Ну де ти? ☁️
Я не міг знайти собі місця. Не тільки я, всі хто був так чи інакше знайомий з нею переживав, окрім Амалії. Можливо тому що вона не знайома з нею так як ми? Можливо вона вміє приховувати своє переживання, мені б так. Навіть Аскард ходить туди сюди біля воріт, але не йде тут. Видно вона приказала йому не повертатися назад в лабіринт.
Чудернацький це пес. Він лаяв безперестану і нікого не підпускав до себе, але коли я вирішив спробувати його заспокоїти, він тут же притих. Тоді на мене всі дивилися здивованими очима. Я підійшов і обережно зняв з нього троянду, яку я подарував Керол. Хоч в цей час він і пропустив пару риків, але дозволив зняти з нього .
– Ньют, вона ж повернеться?
Тремтячим голосом спитав Чак, очі якого були червоні, але він не плакав. Тримався до останнього.
– Я не знаю, але вона мусить повернутися...
Сказав я впівголоса стискаючи в руці троянду.
Час вийшов... Ворота почали замикатися, а її все не було.
☁️ Ну де ж ти? Прошу повернись до нас. Повернись до мене... ☁️
Ворота закрилися. З ними згасають всі надії що вона повернеться. Я впав перед воротами не в змозі стримувати свої емоції. Моє обличчя більше не виражало нічого лише з очей йшов нескінченний потік сльози.
Аскард ніби відчув що зміною. Підійшов і ліг поруч поклавши голову на коліна та тихо поскулював.
– Ні вона жива, я це відчуваю. Вона не могла покинути нас. Не могла...
Не міг я прийняти той фактор що ворота закрилися, а десь за ними серед бетонних стін, мій промінчик сонця сам на сам залишився
Я настільки загрузнути у свої думки що не відчув як до мене підійшов Галлі й поклав руку на плече.
– Вона повернеться. Вона набагато сильніше ніж здається, от побачиш завтра. Ньют, з нею все буде добре.
– Сподіваюсь...
– Сидячи тут, ти нічим не допоможеш. Краще спати йди.
– Я буду тут ночувати.
– Тоді ми з тобою
З іншого боку почувся голос Міхно.
– Так, ми теж будемо чекати. Все-таки тут є наша вина також
Сказав Бен і присів на траву. За ним повторила і решта. Навіть Чак, якого усі намагалися умовити йти нормально спати, не пішов.
– Я не піду спати доки не побачу свою сестру!
Сказав хлопчик, деяких з нас це повергло в шок. Хоча вона піклувалася про кожного з нас. Як сестра, тому його можна зрозуміти. Всі ми тут рідня, Ґлейдери це одна велика сім'я.
*****
На дворі стоїть глибока ніч, всі вже сплять окрім мене. Я все не міг припинити думати про те як вона.
The end
Вже третя година ночі, а я все біжу з останніх сил. Безпечного місця я так і не знайшла, а залишатися на місці небезпечно. Сил вже майже не було. Та зупинитися я не могла, адже ті монстри були скрізь. Я тільки й чула звуки від їх металевих лап та, противні рики. Від яких кров у жилах застигає.
☁️ Я мушу боротися за своє життя. Мушу повернутися до інших. ☁️
***
Ворота відкриються вже через 20 хвилин. Так додому бігти одну годину. Проте в зараз мені потрібно буде аж цілих три години.
*****
Pov Нею
Я прокинувся від лаю Аскарда. Той знову без переливно лаяв.
– Гей друже, ти чого?
Та він не зупинився. Тут вже прокинулися і решта.
– Ворота вже відкрилися?
Сонним голосом спитав Чак, який спав біля мене.
– Ось вже мають відкритись
І слово по моєму наказу вони здали характерний звук. Отже, вони відкривають. Тут вже всі кинулись до воріт.
☁️ Прошу, ти мала повернутися ☁️
До нас прибігало все більше народу. Ось ворота відкрилися повністю, але там не було нікого.
– Вона не повернулася... Цього не може бути! Це не правда! Вона скоро з'явиться. Просто, просто..ем... просто..
Чак як і багато хто не міг повірити, що їх не було. Хоча чого було очікувати. Ніхто не виживав після ночі в лабіринті.
_______________
655
ВИ ЧИТАЄТЕ
Винищувачка
FanfictionОдна дівчина серед 40 хлопці. Звучить наче початок якого фільму для дорослих, чи не так? Та якщо ця дівчина буде не такою як інші її вважають? Можливо вона навіть гірша за деяких хлопці? Хто зна... Це моя перша робота, прошу сильно не судити. ...