Винищувачка

31 частина

Час наближався до закриття воріт залишилося лише п'ять хвилин, а її все не має. З кожною секундою моє серце ніби розжарення лезо встромлювали й прокручували, залишаючи після себе величезну порожнечу.

☁️ Ну де ти? ☁️

Я не міг знайти собі місця. Не тільки я, всі хто був так чи інакше знайомий з нею переживав, окрім Амалії. Можливо тому що вона не знайома з нею так як ми? Можливо вона вміє приховувати своє переживання, мені б так. Навіть Аскард ходить туди сюди біля воріт, але не йде тут. Видно вона приказала йому не повертатися назад в лабіринт.

Чудернацький це пес. Він лаяв безперестану і нікого не підпускав до себе, але коли я вирішив спробувати його заспокоїти, він тут же притих. Тоді на мене всі дивилися здивованими очима. Я підійшов і обережно зняв з нього троянду, яку я подарував Керол. Хоч в цей час він і пропустив пару риків, але дозволив зняти з нього .

– Ньют, вона ж повернеться?

Тремтячим голосом спитав Чак, очі якого були червоні, але він не плакав. Тримався до останнього.

– Я не знаю, але вона мусить повернутися...

Сказав я впівголоса стискаючи в руці троянду.

Час вийшов... Ворота почали замикатися, а її все не було.

☁️ Ну де ж ти? Прошу повернись до нас. Повернись до мене... ☁️

Ворота закрилися. З ними згасають всі надії що вона повернеться. Я впав перед воротами не в змозі стримувати свої емоції. Моє обличчя більше не виражало нічого лише з очей йшов нескінченний потік сльози.

Аскард ніби відчув що зміною. Підійшов і ліг поруч поклавши голову на коліна та тихо поскулював.

– Ні вона жива, я це відчуваю. Вона не могла покинути нас. Не могла...

Не міг я прийняти той фактор що ворота закрилися, а десь за ними серед бетонних стін, мій промінчик сонця сам на сам залишився

Я настільки загрузнути у свої думки що не відчув як до мене підійшов Галлі й поклав руку на плече.

– Вона повернеться. Вона набагато сильніше ніж здається, от побачиш завтра. Ньют, з нею все буде добре.

– Сподіваюсь...

– Сидячи тут, ти нічим не допоможеш. Краще спати йди.

– Я буду тут ночувати.

– Тоді ми з тобою

З іншого боку почувся голос Міхно.

– Так, ми теж будемо чекати. Все-таки тут є наша вина також

Сказав Бен і присів на траву. За ним повторила і решта. Навіть Чак, якого усі намагалися умовити йти нормально спати, не пішов.

– Я не піду спати доки не побачу свою сестру!

Сказав хлопчик, деяких з нас це повергло в шок. Хоча вона піклувалася про кожного з нас. Як сестра, тому його можна зрозуміти. Всі ми тут рідня, Ґлейдери це одна велика сім'я.

*****

На дворі стоїть глибока ніч, всі вже сплять окрім мене. Я все не міг припинити думати про те як вона.

The end

Вже третя година ночі, а я все біжу з останніх сил. Безпечного місця я так і не знайшла, а залишатися на місці небезпечно. Сил вже майже не було. Та зупинитися я не могла, адже ті монстри були скрізь. Я тільки й чула звуки від їх металевих лап та, противні рики. Від яких кров у жилах застигає.

☁️ Я мушу боротися за своє життя. Мушу повернутися до інших. ☁️

***

Ворота відкриються вже через 20 хвилин. Так додому бігти одну годину. Проте в зараз мені потрібно буде аж цілих три години.

*****

Pov Нею

Я прокинувся від лаю Аскарда. Той знову без переливно лаяв.

– Гей друже, ти чого?

Та він не зупинився. Тут вже прокинулися і решта.

– Ворота вже відкрилися?

Сонним голосом спитав Чак, який спав біля мене.

– Ось вже мають відкритись

І слово по моєму наказу вони здали характерний звук. Отже, вони відкривають. Тут вже всі кинулись до воріт.

☁️ Прошу, ти мала повернутися ☁️

До нас прибігало все більше народу. Ось ворота відкрилися повністю, але там не було нікого.

– Вона не повернулася... Цього не може бути! Це не правда! Вона скоро з'явиться. Просто, просто..ем... просто..

Чак як і багато хто не міг повірити, що їх не було. Хоча чого було очікувати. Ніхто не виживав після ночі в лабіринті.

_______________
655