Я дивилась на мертве тіло Пейдж і щось у моїй голові не сходилось. Я вже хотіла підійти ближе як Аскард почав гарчати і лаяти. ( я трошки забула про нього, він весь час був поруч із Чаком) Розвернувшись я помітила, що все-таки відійшла від решти трохи далі до інших моніторів.
Ґлейдери стояли групою і всі дивились в одну точку, щось казали жестикулюя руками. Я знову наче впала втранс. Я відчула огиду, огиду до кожного з них. Мені хотілося бути подалі від їх, окрім Ньюта...
☁️ Так, Керол, опирайся! Вони твої друзі! Вони твоя сім'я! Це все дія припарату. Опирайся!☁️
–Це наш дім! Нам невибратись звідси! Як же ви цього не розумієте! - кричав Ґеллі розмахуючи пістолетами і виводячи мене зі своїх думок.
Оцінивши ситуація, я зрозуміла, що Ґеллі мене не помітив. Це був мій шанс цим скористатись. Мій план полягався в тому щоб підкрастись за спину і вдарити куратора будівельників.
Я вже почала підходити, але до мене дочулись крики їх сварки:
– Через тебе, Томас, загинула навіть вона! Керол!
– Вона жива! Вона.... десь тут- намагався переконати Томас
– То деж вона ?! А? Немає її тут! І ти за це відповіси – сказав Ґеллі і направив пістолет на Томаса.
Зрозумівши шо немаю більше часу, я вирішила вийти до них.
☁️Треба трохи потягнути час, можливо щось і придумаю☁️
–Ґеллі? Ґеллі, я тут...жива. Прошу опусти пістолета. - підходячи ближе говорила я.
Ґлейдери які стояли передімною розупились і я змогла повністю розглянути Ґеллі. Брудна місцями порвана одежа. Де були відкриті ділянки шкіри були невеличкі подряпини. Ніяких серйозних пошкоджень я не побачила. Лише на животі була якась дивна дірка, але я незвернула сильної уваги. Поки не поглянула йому в очі. Спершу вони здавались мені як завжди трошки злі, трохи налякані та щирі і інколи радісні, трішки червоні але живі. Та коли я придивилась всього цього я не помітила. Вони були наче мертві. І замість всього чого я бачила в них раніше була тільки злість... яра злість. Тоді мій погляд знову впав на рану на животі. Тоді в моїй голові картинка склась. Наче пазл один за одним.
– Ґеллі, тебе вжалили, опусти пістолет - промовила я трохи знизивши тон, але щоб він і далі був більш-меньше лагідним і спокійним, проте сильніше стиснула руку в якій тримала ніж.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Винищувачка
FanfictionОдна дівчина серед 40 хлопці. Звучить наче початок якого фільму для дорослих, чи не так? Та якщо ця дівчина буде не такою як інші її вважають? Можливо вона навіть гірша за деяких хлопці? Хто зна... Це моя перша робота, прошу сильно не судити. ...
