Винищувачка

42 частина

Простоявши хвилин п'ять, я перша відсторонилася. Глянувши йому в очі в яких була лише радість і щира любов, я мовчки пішла в ліс не сказавши і слова. За ці півроку я вже відвикла від такої уваги. Якщо до цього я  була єдиною дівчиною, то тепер я єдина хто змогла прожити в лабіринті півроку!

Прийшовши до свого гамака, я залізла наверх і прикрила очі.

☁️ Да, за мою відсутність нічого не змінилося ☁️

Та не встигла я і хвилину побути на самоті, як з низу почувся гавкіт

–Ааа, Аскард. Я тільки прилягла.

Я спустилась в низ і сіла під деревом, пес  відразу ліг на мої ноги.

– Мій хороший, я теж сумувала, але я не могла прийти раніше, пробач. Я сподіваюся поки мене не було ти тримав все під контролем?

У відповідь я почула гавкіт наповнений гордості і контролю.

– Я знала, що можу покластися на тебе.

Сказала я і погладила. Проводивши по загривку я відчула, що щось висить на шиї. Обережно знявши я побачила свою підвіску, яку  я почипила тоді на нього в лабіринті, яку мені подарував Ньют. Ньют, здається я якось грубо з ним обійшлася щойно. Пішла нічого не сказавши, а ми ж не бачилися півроку! Він взагалі думав, що я мертва вже давно.

– Дякую, що зберіг її. Вона дуже цінна для мене

☁️ Принанні колись була, чи зараз так само?  Чортові творці!  Ви ще отримаєте своє! ☁️

Поки я була зайнята своїми думками, непомітила як Аскард підійшов і дивився в сторону дерева, за яким видно було чиюсь ногу.  Пес відразу пішов перевірити, що то там. Через секунду почувся дай і чийсь крик. Не сильний, але й не тихий.

– Тихо, Аскард це я!  Навіщо так лякати?

– Ньют?

Pov  Ньюта

☁️Вона жива, вона жива...☁️

Без зупинки повторював я. Коли я побачив їх тоді з Мінхно і Беном. Я думав, що вже сходжу з розуму, але сьогодні вона прийшла назад сюди, до мене. Я стис Керол в своїх обіймах боючись, що це все сон і зараз я прокинусь, а їх немає поруч. Проте це все була реальність.

Відійшовши від мене, Керол дивилась мені в очі, але щось в її погляді було не так. Вона розвернулася і пішла в сторону лісу, а пес побіг за нею.

– Їй треба знову звикнути до нас, адже вона півроку пробула сама.... в лабіринті....

Зупинив мене Мінхно, коли я вже хотів йти за нею.

– Це все прекрасно, але хочу нагадати, що салага порушив правило!

– Давайте зберемо нараду через годину, там і вирішимо всі питання.

Сказав я і пішов в сторону куди пішла Керол. Зараз вона могла піти лиш в одне місце в лісі - її гамак.

Ось я вже підйшов до того місця, але виходити непоспішав. Я став прислуховуватися,що вона каже.

– Дякую, що зберіг її. Вона дуже цінна для мене.

Сказала вона і почала знімати з шиї Аскарда ланцюжок з трояндою, який я зробив сам.

☁️" Вона дуже цінна для мене." Вона не забула.☁️

Поки я радів, що Керол одягла назад мій подарунок до мене тихо підкрався пес і почав лаяти.

– Тихо, Аскард це я!  Навіщо так лякати?

– Ньют?

Боже її голос, він так змінився. Він став грубішим ніж був, видно вона майже не розмовляла там, хоча це не дивно. Ским вона там може говорити, з гриверами?

– Це я...

Вийшовши зі своєї хованки я зустрівся з такими прекрасними очима; одне блакитне інше коричниве і шрам я Кий був біля лівого ока.

– Щось сталося?

Грубий, холодний мов сталь голос який боляче врізався в серце.

☁️ Що знею? ☁️

–Ааа..еее. просто вже через півгодини будуть загальні збори... ось. Я прийшов,щоб повідомити тебе... да от.

– Добре, дякую.

Навіть не глянувши в мій бік відповіла вона.

– Щось ще?

– Ні-ні, чи так, є ще дещо, що я хотів спитати в тебе.

Сказав я і підійшов до неї, я мушу з'ясувати, що сталося. Я відчуваю, що лабіринт сильно їх зміни, але та Керол яка в перший же  день  почала допомогати іншим, яку я люблю досі, ще жива і сидить в середині стальної оболонки.

– Що з тобою?

– Тобто?  Ньют я не розумію тебе .

– Що сталося з тобою в лабіринті? Я знаю, що ти змінилася і це було не твоє рішення... До того ж як ти вижила ці пів року там?

______________
690