Винищувачка

35 частина

– Ні..

– Так, Ньют. Я хоч і намагаюсь пробувати контролювати це, але виходить дуже складно. Я не знаю скільки зможу себе стримувати, аби не зашкодить тобі зараз. Тому краще йди звідси, або ні відведи й закрий у кутузці. Щоб напевно всі були в безпеці.

Ньют стояв на місці й не міг повірити.

– Ні, я не зможу...

– Ньюті, якщо я тобі хоть трошки дорога, якщо тобі дорогі життя інших ти це зробиш. Ти відведеш мене в кутузку, скажеш про це іншим, а у вечері виженете мене.

Ньют лише стояв і дивився я на мене очима з яких вже йшли сльози в яких було стільки болю, що інший на його місці не витримав би цього.

Він зробив один крок до мене, а я два від нього.

– Прошу не підходь. Я не хочу тебе кривдити.

Та він знову зробив крок на зустріч. Я відходила все далі, а він навпаки. Це продовжилося доти доки я не відчула спиною дерево.

– Ньют, відійди. Це небезпечно...

– Керол, ти не нашкодиш мені, я відчуваю, я знаю це. Я знаю ту Керол якій все під силу, знаю що вона скоріше зробить щось собі ніж іншому. А тим, що ти хочеш, щоб тебе вигнали, робиш боляче мені. Якщо тобі все одно на мене то подумай про Чака... Ти ж йому як сестра. Ти не подумала як йому буде погано без тебе...

– За то він буде у безпеці й про нього тут є кому подбати. Ньют...

– Обійми мене.

– Що? Ні я ... я

– Я прошу тебе, останній раз. Я хочу закарбувати це у своїй пам'яті назавжди...

Він дивився прямо мені у вічі.

☁️ Мені теж тебе не вистачатиме, але я не можу, я боюся. Що не стримаю себе.☁️

Подумавши ще пару хвилин, я не змогла встояти проти цих карих очей. Одним рухом я вже охопила його, своїми руками його широку спину. У відповідь, я отримала сильні, ніжні руки які все дужче і дужче притискали мене до себе. Та вже через дві хвилини я різко відштовхнула його від себе. І вкусила себе за руку. Я намагалась заглушити жагу вбивства фізичним болем.

– Ньюті, прошу...

Він стояв пів хвилини дивлячись на мене. Та погойдавши  головою ніби розганяв набридливі думки з голови. Він підійшов взяв мене за руку та мовчки повів до ями. Я йшла не пручаючись, коли ми йшли дорогою нам зустрічались інші ґлейдери. Побачивши нас їх обличчя були здивовані, та коли вони уважніше придивлялись до мене, жахались.