Винищувачка

32 частина

– Вона не повернулась?

Вже зі сльозами на очах питав Чак. Та я не зміг йому відповісти. Я сам не міг повірити що їх немає.

Я розвернувся і пішов в сторону лісу. Я не хотів нікого бачити, просто побути один.

– Ньют, ти куди?

Наздогнала мене Амалія.

– Амалія, дай мені спокій!

Можливо я занадто грубо відповів, але я не думав зараз ні про що.

Я йшов не бачу чи куди. Поки не зіткнувся лобом з деревом.

– Ссс... Звідки ти...

Я не завершив свою думку, бо погляну в яке саме дерево я врізався.

На дереві висів гамак, її гамак. Я не міг повірити, вона далеко  сюди забралася. І чому вона його сюди перенесла?  Я заліз в їх гамак і вдихав їх запах який ще тут відчувався.

Я не знаю скільки я та просидів. Та пішов я звіти тоді коли Аскард знову почав несамовито лаяти. Тільки на цей раз якось по іншому. Відразу за ним почулись радісні вигуки інших ґлейдерів. А це могло означати лиш одне.

☁️ Вона таки повернулась...☁️

The end

Я вже ледве йшла. Тіло боліло нестерпно, а особливо плече.

Flashback

☁️Вже скоро буде світанок, а це значить я скоро буду в дома.☁️

Ця думка мотивувала мене, зібрати всі свої сили й рушити назад до воріт.

☁️ Це виходить, я буду першою хто пережив ніч у лабіринті! ☁️

Та рано я почала радіти, адже просто невідомо звідки взявся ця зараза. Яка не втрачаючи находи вдарила мене своєю механічною лапою. Я тут же відлетіла в стіну сильно вдарившись головою. Я відчула як щось тепле стікає по мені. Доторкнувшись рукою до потилиці, на пальцях залишилась червона рідина.

– Ай, можна бути й по обережніше. Я все-таки леді!

У відповідь я почули лише гучний рик, здається він покликав своїх друзів, аби поділитися мною.

– Ми так не домовлялися.

Сказала і встаючи із землі. Та схоже йому не сподобалася моя дія. Тому він дістав своє жало і почав йти на мене.

Жало втискується у двох сантиметрах від моєї голови. Я використала цей момент поки він застряг в стіні, хутко побігла звіти. Та не встигла я видохнути як на моєму шляху з'явилися його друзі.