Винищувачка

25 частина

Pov Ньют

☁️ Я довів її до такого... Що я накоїв?! Моя маленька дівчинка. ☁️

– Пробач, пробач, пробач....

Безупинно шепотів я їй в руку. Я лише міг спостерігати як повільно підійматися її грудна клітина. Та час від часу вона вимовляє моє ім'я.

The end

Галявина зелена трава. На якій лежать двоє закоханих людей.

– Як добре тут, чи не так?

– Твоя правда Керол, проте ти робиш це місце, ще більше комфортніше.

Я піднялась та сіла дивишся в сторону Ньюта. Він де повторив мої дії, тепер ми сиділи та дивилися один одному в очі.

– Керол, ти просто неймовірна дівчина. Поруч з тобою я почуваюсь живим. Ти наче той самий шматочок юпазлу якого не вистачає для повної картини мого життя!

Від цих слів я готова була крізь землю провалитися.

– Я хочу бути завжди з тобою. Я люблю тебе.

– І я тебе.

Тут же відразу підіймається вітер, небо затягує чорними хмарами. Це місце перестає бути таким чарівним.

– Що це таке?

Та у відповідь я нічого не почула.

– Ньют? Ньют ти де?

Я почала ходити його шукати, аж поки я не покотилась з крутого спуску який невідомо звідки взявся.

Тут картинка змінюється. Я вже не на галявині, а біля моря.

Обернувшись я побачила як хтось в масці тримає Ньюта та тримає пістолет біля його голови.

– Керол!

Намагався вирватися хлопець, та не вийшло.

– Нею!

Я хотіла підійти як тут же заговорив той не відомий.

– Стій на місці, інакше твій дорогенький отримає невелику дозу, але смертельну дозу свинцю в голову.

Я послухалась його, адже втрачати Ньюта я не хотіла.

– От розумниця. Ну й ну... Бачиш що з тобою творять ці емоції, це кохання. Ти стала слабкою, тобою стало легко маніпулювати. Хіба цього я тебе вчив?

– Т..тато?

–Відповідай! Чого я тебе вчив Керол!

Казав ще більше притискав дуло до голови Ньюта.

– Приховувати... свої емоції, бути сильною.. і ....і незалежною.

Намагалась казати впевнено та мій голос тремтів, а з очей вже йшли сльози.

– А ти якою стала?! Це все через НЬОГО, проте не переживай. Я позбавлю тебе страждань і ти знову будеш такою як треба. Будеш сильно та незалежною моя дівчинко.
( Відсидка до України😉)

– Я люблю тебе, Керол..

Сказав Ньют і почувся вистріл. Далі вже мертве тіло Ньюта падає на пісок.

– Ньют!

Темрява

Я різко відкриваю очі й приймає сидяче положення. Серце відбувало безумний ритм. А повітря в легенях невистачало, тому я намагалась як змога більше захопити ротом повітря.

Обернувшись я нічого не побачила, бо була ніч. Я відчула що хтось дивитися на мене.

– Аскард?

Тихо спитала я, а пес підійшов і поклав свою мордочку мені на руку. Я хотіла погладити його іншою та щось заважало. Глянувши що це, я побачила Ньюта який спав сидячи на стільчику та тримав мою.

☁️ Який він милий коли спить. Але чому він тут сидить? Ще і тримає мене за руку...
Зараз це не важливо ☁️

Я вирішила розбудити його і покласти на ліжко до себе. Проте спати з ним я не буду. Полежу трошки та піду до себе.

– Ньют... Ньют, прокинься.

Говорила я тихо й лагідно та обережно гладила його по волоссю.

– Аа? Керол?

Сонно спитав він. В цей час він виглядав таким смішним, таким беззахисним

– Тихо, це я. Лягай до мене, а то ти спиш не в зручній позі. Завтра спина буде боліть

Він послухався мене та ліг поруч, обійнявши мене.

– Якщо це сон то не будіть мене, а якщо реальність то нехай так буде завжди...

Соним, тихим голосом сказав він. Та занурився в моє волосся.

☁️ Я б теж хотіла, аби це було вічним...☁️

___________________
577