Винищувачка

12 частина

До закриття залишилося 15 хвилин, а їх все немає... її нема.

– Вони повернуться?

Спитав Чак і дивився своїми дитячими очима, які повні надії.

– Повинні, вона повинна повернутися

Другу частину я сказав тихо щоб ніхто не почув її.

Залишилося 10 хвилин, ми вже хотіли розійтись, як тут Чак помітив їх.

– Повернулися!

Радісно крикнув хлопчик, та рано почали радіти. Адже ми почули вой ґривера, який тут же вибіг із провулка. До закриття ще 7 хвилин, ворота не встигнуть закритися і він потрапить в середу.

Це кінець?

Та те що сталося далі, я не забуду ніколи

The end

–Залишилось два поворот і ми дома

Сказав Міхно, на що ми з Беном тільки зраділи, та рано. Коли ми майже дійшли нам на хвіст впав він, ґривер.

– Тільки не зупиняйтеся! Біжіть!

Сказав Міхно і ми всі вижили максимум зусиль. Та він нікуди не дівався.

☁️ Ми ж ведемо його прямо до інших. Він встигне зайти в середу, тоді всім кінець. Треба щось робити ☁️

Pov автор

Ґейдери які стояли й чекали біля воріт, побачивши що за спинами бігунів, втратили дар мови.

По Ґлейду пройшла хвиля крику. У всіх почалась паніка, лиш світло вологий юнак стояв і чекав.

Троє бігунів майже добігли, залишилося якихось 3 метри, як тут Керол зупиняється.

– Керол що ти робиш, біжи!

Кричав їй юнак азійський зовнішності.

Та вона лише посміхається і махає рукою наче прощається. Вона не знає що саме тоді нею керувало, чи то дурість, чи то адреналін в крові зашкалює, ніхто не знає

Розвернувшись Керол побігла прямо на монстра.

Хлопці які тільки но ступили на траву розвернулись і побачили , як їхня подруга біжіть на вірну смерть. Та в плани дівчини загинути не ходила, принанні не сьогодні.

Ось залишилося 2 метри між дівчиною і монстром, як Керол падає на підлогу і проїжджає під черевом ґривера. Той був шокований, та швидко отямився. Розвернувшись, побіг за тією яка сміла кинути йому виклик в цих смертельних перегонах.

The end

Чи була це повна дурість? Згодна. Чи думала що я роблю? Не секунди. На кону було життя інших. Тому я вирішила відвести цю тварюку трохи далі.

До закриття 4 хвилини, я мушу встигнути. Повернувши за ще один поворот, я побігла назад залишалося 2 хвилини

☁️Я мушу встигнути! Мушу!☁️

Ось пряма дорога до Ґлейду, та ворота вже почали зачиняються. Грейдери які стояли біля них щось кричали намагаючись мене підтримати. Та серед всіх я почула один лише голос, який я упізнаю серед тисячі, та не тільки через його британський акцент.

– Ти встигнеш, я в тебе вірю!

Почувши це в мене наче відкрилось друге дихання.

Ось ворота зачинилися, дівчина яка в останню хвилину змогла протиснутися поміж стін, впала на траву і жадібно ковтала повітря.

Навколо мене повстала тиша, кожен був наче в трансі, намагаючись збагнути що тільки-но відбулося.

– Встигла, вона встигла!

Закричав Зарт, який досі не вірить що: маленька, худорлява, гарненька дівчинка змогла обманути того від кого вони ховаються вже 2 роки.

Ще хтось щось казав, та я вже не чула. Перед очима все полило і стало чорним, я втратила свідомість.

***

Опинилась я в білій кімнаті. Цей колір, чомусь мене сильно дратував. Ніби він передвісник чогось недоброго.

Справа від мене були якісь люди, лице яких було закрите чорними масками. Справа на яких було написано "П.О.Р.О.К"

– Від кого, від кого, але від тебе, Керол, я не очікував такого. Нащо ти це зробила?

Сказав якийсь чоловік, форми обличчя якого були схожі на щура.

– **** ти знаєш що вбивати невинних дітей це не вихід. Ти обіцяв що не завдаси їм шкоди! І ще я дізнаюсь що мого брата готують до відправлення в лабіринт. Він ще зовсім дитина!

Кричала я на нього, та тут же відчула удар струмом.

– Керол, це все заради людства ти не розумієш, що без жертв тут не обійтись. І...

– Так, так П.Р.О.К -це добре, а з чорта лисого.

Тут я знову отримала удар струмом.

– Не змушуй мене це робить, мені це також не подобається.

– Ну хотіла б я побачити тебе з цим сраним чипом, який б'є тоді як тільки комусь захочеться. Побачимо як ти тоді заговориш.
А від тебе Томас, я такого не очікувала.

________________
668