Винищувачка

41 частина

Все потроху починає світати. Ми вже біжимо в трьох, та ці монстри невідставали.

– Сюди

Крикнув Міхно і різко повернув на ліво. Оскільки Міхно сказав це прямо перед самим поворотом, ми з Томасом трохи пропустили поворот. Тим самим підпускаючи гривера ближче до себе.

– Давайте хучіш!

Кричав Міхно стоячи перед стіною яка зачиняється.

Ми вклали всі сили, що залишилися. Я вже стою біля азіата, але Томаса немає поруч. Обернувшись назад я побачила, як він стоїть на міст.

– Шанк, тобі, що жити набридло, біжи чого стоїш?

Крикнула я, проте юнак все одно стояв поки монстер не з'явився в нашому полі зору. Стіни все звужувалися, але Томас не спішив, він хотів, щоб гривен йшов за ним.

☁️ Він хоче його розчавити! ☁️

Ворота вже стали достатньо вузькі, щоб монстер проліз, але він не здавався. Все ліз намагаючись дістатися своєї жертви. Ось Томас і прямому сенсові вичавлюється зі стін, а гривер залишився там.

– Ну ти безмозкий, Салага.

Сказав Міхно і посміхнувся, але рано почали радіти.

Гривер був не задоволений тим, що його здобич втекла та й помирати не хотів. Тому він став ломаки стіни. Ще б секунд п'ять і він вхопив би Томаса. Я в останню секунду кидаю ножа, який пройшовся у двох сантиметрах від обличчя Томаса і попадаю точно в ціль. Гривер зупинився і почав хитати головою, на вагаючись дістати ножа з ока та стіни не стали чекати й розчавили його тіло.

Хлопці дивляться на мене роззявивши роти.

– Ти могла в мене попасти!

Почав істерику юнак.

– Нема за що.

Сказала і підійшла діставати свого ножа.

– Це я ще маю дякувати?  Та ти мене ледь ножем не вбила!

– Ну не вбила.

– Але могла!

– Чувак, заспокойся. Вона тобі життя врятувала, а ти тут кричиш на неї! До того ж вона якимось чином прожила тут пів року! А ти з її допомогою лише ніч!

Та Томас не став  слухав нотації Міхно. Його зацікавили рештки гривера. В яких щось блимало червоним кольором. Не став гадати, Томас підійшов і засунув руку в рештки монстра.

– Фу, що ти робиш?

Сказав Міхно кривлячи своє лице, ніби він з'їв лимона. Томас не звертаючи уваги на це продовжував ритися . Я стояла з боку і спостерігала з цікавістю.

☁️ Я вбила близько сотні гриверів, але не додумалась глянути що в середині їх. От дурне ☁️

Тут обличчя Салаги різко змінилося і він одним рухом виймає з тіла якийсь прилад. Який був весь в слизу та блимав червоним вогником.

– Що це таке?

Спитав Міхно і підходячи ближче, щоб роздивитися цю річ.

– Я не знаю, а ти Керол, знаєш, що це таке?

– Скажу вам правду хлопці. За ці пів року, я не пробувала розібрати цих тварюк, тому і гадки не маю, що це таке...

***

Ґлейд. Як давно я тут не була, відразу в голову лізуть спогади з цим місцем. Я з Салагою несли Албі, Міхно йшов сам, адже це він і так ледве йшов. Біля воріт нас вже чекали інші ґлейдери. Коли вони бачили хлопців на їхніх обличчях сяяла радісна посмішка, а коли придивлялись і бачили мене, починали шептатись. Та це все здавалося таким непотрібне на фоні одних карих очей. Які тільки й дивилися на мене.

Міхно тільки-но ступив на траву відразу ліг. Ми у свою  чергу не зупинялися й несли вожака в хомстед.

– Джеф, Клінт. Бігом сюди, Албі потрібна допомога, хучіш!

Сказала я, як тільки зайшли в середу.

– Керол?

Сказав темношкірий лікар.

– Все потім! Зараз йому допоможіть і краще прив'язати його до ліжка...

Сказала і вийшла звідти, щоб не заважати їм робити свою роботу. Коли я вийшла на мене тут же були на правлені приблизно сорок пар очей. Тут в мене різко щось врізалось і стисло у своїх обіймах, п з іншого боку хтось терся об ногу.

– Ти жива...

Сказав Чак ще дужче обіймаючи мене.

– Жива мій хороший Чакі.

Ми стояли хвилин десять мо і більше, хтось дивись на нас і радів, хтось був збентежений, хтось теж підійшов і обійняв, а хтось стояв і дивився зі сльозами на очах.

Коли мене нарешті випустили з пастки під назвою обійми, я рушила до тих очей які колись не давали мене спокою, хоча і зараз, щось наче трішки залишилося з минулого. Проте просто пройти повз них я не змогла. Впевненим кроком я підійшла до Ньюта, який вже не стримував сліз.

–Я що помер і тепер в раю?

– Ні, ти живий, як і я. І я стою поруч з тобою.

Ньют притягнув мене однією рукою до себе і міцно обійняв, ніби я зараз чесну.

______________
726