Винищувачка

45 частина

Скоро вже світатиме, а я зовсім не спала. Я обмірковувала те, що було між мною і Ньют. Як я і казала чим ближче до нього, тим слабше сироватка, яка блокує емоції та почуття.

Я лежу на гамаку і вже жалкую, що тоді я йому розповіла про сон і поцілувала. Нажаль час назад не повернути.

☁️ Чим я тільки думала?! ☁️

Я відчула різкий прилив сил. З'явилося нестерпне бажання кудись виплеснути свою злість, чи точніше на кого.

☁️ Так, треба протриматись ще годину і хутко бігати в лабіринт ☁️

Обережно злізла з дерева так, щоб не розбудити Аскарда. Я вирішила пройтися до джерела яке було в лісі, воно якраз знаходиться далі від ґлейдерів, ніж мій гамак.

*****

Присівши біля невеликого струмочка я вирішила освіжити своє лице. Вода маленькими,холодними краплями стікала по моєму обличчю. Холод трошки заспокоїв мене, коли я вже хотіла йти то почула чиїсь голоси.

– Томі, це просто словами не передати, що я відчував в ту мить.- мрійливо сказав Ньют

Я пішла туди звідки йшли голоси. Заховавшись за кроною широкого дерева, я стала підслуховувати, про що ці двоє ведуть бесіду.

– Ну ти розповіси, що таке сталося, що ти сяєш як полярна зірка в темну ніч ніч.

– Ох Томі, Томі. Це була найкраща ніч за все моє життя.

– Ну ?

– Спочатку  ми просто погуляти лісом. А коли вже ми розходились спааати....

– Давай без цих драматичних пауз!

– Ми цілувалися.

– Ого!

–  Її губи такі ніж і солдші за найсолодший мед. А коли я обвів її тонку талію, я боявся зламати її, настільки вона здавалася мені крихка. А сам поцілунок був настільки прекрасний, що я ніби потрапив у рай тоді. Для мене не існувало ні лісу, ні цих клятих стін. Була тільки вона і я. Нам було так добре, але кляте повітря яке завершилося і нам прийшлося припинити.

– Ось чому ти всю ніч не спав?

– Ага)

Далі я вже не стала їх слухати, бо ворота вже мають відкриватися.  Тому я вирушила в напрямку воріт.

****

☁️ Ну, раз, два ...☁️

-Керол стій! - почувся той голос, який я ніби і не хотіла чути, а ніби я була просто залежна