16 частина

130 9 1
                                    

В тут хвилину він підбігає до мене і міцно та водночас ніжно, ніби я фарфорова лялька, яка от-от може тріснути, обіймає.

В його обіймах мені було так добре як ніколи ще не було. В них я відчувала себе в безпеці й щось рідне, коли я вперше сюда потрапила, я наче втратила щось важливе. Та от коли Ньют мене обіймає ця порожнина заповнюється.

Відсторонившись від хлопця та глянувши в його такі карі очі, я бачила як вони переповнені радістю, що от-от вийде  маленькою сльозою з його очей. Яка покотилась по його щоці аж до підборіддя, а потім впала на холодну підлогу. Якщо це можна бути так назвати.

Між нами повисло мовчання, та хоч як би мені, це не подобалося я перервала тишу перша.

– Що сталося?

Спитала я і нарешті відвела від нього погляд, а дивилась у вікно, де в Ґлейді кипіла робота.

– Якщо вірити Міхно, то за вами в лабіринті погнався гривер. Далі ви петляли поміж стін намагаючись відірватися й у вас це вийшло. Та коли ви були вже майже біля воріт він знову наздогнав вас.

Я слухала уважно не перебиваючи, адже після того, як ми вирушили в лабіринт я нічого не пам'ятаю, проте пам'ятаю частина минулого....

— До закриття  воріт ще було достатньо часу , щоб за вами потрапив і він, тоді б нас всіх могло не бути, як би не ти...

На цих словах я повернулась до нього, на його обличчі з'явилась гримаса страху, відчаю і болю

– Міхно та Бен бігли без зупинки й забігли в Ґлейд, а ти ...

На цьому моменті Ньют зажмурив очі, здається він не просто згадував, а переживав ту подію ще раз.

– Ти зупинилась за декілька метрів від воріт, ми кликали , щоб ти бігла, та ти просто стояла посміхалася, а далі помахала рукою як на прощання і побігла прямо на того монстра.

Ньют все тримав очі закритими, проте сліз він більше не міг стримувати, ось із його очей побігли дві одинокі сльозинки.

В цю мить моє серце наче проткнули ножем, а потім ще й покрутили  на місці. Бачачи як йому болісно це говорити я взяла його за руку.

– Ньют, якщо не хочеш, можеш не продовжувати.

Сказала я спокійним, лагідним на пів тихим голосом, та Ньют ніби нечув, лише сильніше стис мою руку.

ВинищувачкаWhere stories live. Discover now