Винищувачка

47 частина

– Мені це не подобається- сказав Чак і взяв  мене за руку.

Ми стояли і дивилися в середу бетонних коридорів. Від яких віяло холодом, сирістю, страхом і смертю.

– Треба забиратися звідси- сказав Томас та було вже пізно.

Інші ворота почали відкриватися один за одним: південні, східні та західні. Решта ґлейдерів які були ближче до Південних воріт, почали тікати з криками.

– Фрайп і Мінхно беріть все чим можна  хоть якось захищатись. Решта біжіть ховайтеся - вирішив взяти на себе відповідальність Томас.

Я не стала його слухати, а побігла прямо до Південних  воріт.

– Керол, стій!  - кричав мені в слід Ньют та я вже не чула.

Зрозумівши це, хлопець побіг за мною слідом. Я зупинилася лише тоді коли вже була перед воротами, а на мене йшли ці потвори. Та тільки я хотіла рушив їм на зустріч, як мене хтось схопив за руку.

– Що ти коїш? Ходімо швидше!

– Ньют? Нащо ти прийшов сюди?  Тікай, поки вони ще не зовсім тут.

– Пізно... - Сказав юнак, а я подивилась туди куди і він, гривери були вже в п'яти метрах від нас

– Кланк, тримайся за мною і нікуди не відходь. Як тільки скажу біжи в ліс і ховайся.

– Мені здається чи мало бути навпаки? - сказав Ньют досі тримаючи мене за руку- До ого ж я зі своєю ногою не зможу втекти від них...

– Прорвемось - сказала я і стисла в одній руці рукоятку від мачете, а в іншій долоню Ньюта -  до того ж наша з тобою смерть от ніяк не входила в мої плани

☁️ Гра почалась)☁️

Гривери трохи призупинилися лише один навпаки набирав швидкості і летів просто на нас.

☁️ Вожак! Вб'єш короля помре і королівство ☁️

Я гадала, що він біжить на нас, але в останню мить він просто перестрибнув нас і побіг далі в Ґлейд.

☁️ Чорт, Томас!☁️

Після того як він перестрибнув нас тоді інші рушили  на нас.

********

– Ньют готуйся бігти!- кричала я намагаючись відманати твої монстрів подалі від нього.

– Давай!

По моїй команді хлопець побіг в ліс, дякувати богу, гриверам він був не цікавий і він майже спокійно втік у ліс.

– Допоможіть!

Поглянувши звідки йшов крик, я побачила як за Кирилом бігла одна із тварюк. Через те,  що я відволіклась гривер задів мене своїм жалом, але не встромив свою отруту лише подряпав. Зробивши один маневр в право, а потім два в ліво ізнову в право. Я встромила йому лезо від ножа прямо в бік. По всьому Ґлейду пройшовся крик цього монстра.  Але він відкинув мене своєю металевою лапою в бік, що я вдарилась спиною об дерево, а він в свою чергу втік шукати легшу здобич.

– Допоможіть, прошу!- знову кричав Кирил.

Хоч він і був останньою сволотою, але я не хотіла його смерті. Тому я кинулась на допомогу. Гривер стояв над ним, замахуючись своїм жалом, проте я з розбігу відрізаю його. На що монстер заревів.

– Тікай! - крикнула я йому, а сама продовжила бій.

*****

В одну мить я більше не змогла боротися з ними, сили були вичерпані. Один з  цих тварюк вибив в мене з руку мачете, а інший відкинув і притис до стіни.

– троє на одного, не дуже чесно. Давай краще один на один?)- та вони грали по своїм правилам. Всі троє одночасно встромили свої жала. Один потрапив в ногу трохи вище коліна, другий в живіт, а третій в плече. Через надмірну кількість отрути я почала втрачати свідомість. Останнє, що я чула це були крики Чака і гавкіт Аскарда, та як хтось кудись мене несе.

********

– Тато, що це таке? - питала маленька дівчинка з чистими як небо голубими очима.

– Не хвилюйся доню, просто так треба, коліть їй вже- сказав чоловік обличчя якого було розмите.

Чоловік який був одягнутий у все чорне, тримав дівчину, щоб та не втекла. Жінка яка була одягнута в біле, а обличчя було закрите маскою. Почала підносити до шиї дівчини шприц зі якоюсь темно сірою речовиною.

– Ні! Не треба! Прошу, мені страшно! Тато! Тато допоможи! Тато...- кричала дівчинка задихаючись від власних сліз

– Мені шкода- тихо промовила  жінка, вводячи вміст шприца, а далі настала темрява.

*********

Я різко відкриваю очі і приймаю сидяче положення. В мене було таке враження, що я тонула і кисню в легенях майже не було. Я наче риба відкривала рот, щоб вхопити ковток повітря.

– Кер..? Керол! Дивись на мене, чуєш? Дивись мені в очі! - сказав Ньют, який невідомо звідки з'явився.

– Дихай, просто дихай, Керол. Да, ось так, молодець!

За допомогою хлопця я змогла прийти в норму, саме тоді я зрозумів, що знаходилася в Хомстеді чи те, що від нього залишилося.

– Що відбулося, де гривери?

– Все вже позаду, вони пішли так різко як і прийшли - сказав Ньют і посадив мене собі на коліна та міцно обійняв мене.

_________________
755