Мільйон поцілунків у твоєму житті

Епілог

Крю

Два роки потому...

Ми в будинку моїх батьків у Хемптоні, святкуємо.

Різдво. Чому ми тут, я не зовсім впевнений, але моя мама хотіла зробити щось інше цього року, і вона не хотіла проводити його з іншими Ланкастер.

— Тепер ми маємо свою сім'ю, – пояснила вона. – Грант та Алісса, Перрі та Шарлотта. О, ти і Рен. І скоро в нас буде багато онуків.

Вона сказала мені про це на День подяки, коли зателефонувала мені.

І треба зазначити, як це змусило мої яйця зжатися.

— Так, ну, поки не чекай від нас онуків, – сказав я їй з нервовим сміхом.

Рен просто кинула на мене злий погляд, хоча в її очах танцювали вогники, ніби вона знаходила мою реакцію кумедною.

Вона погана дівчинка.

Моя погана дівчинка.

Подарунки вже відкрили сьогодні вранці. Пізній сніданок було подано кілька годин тому, і тепер ми готуємось до вечері. Офіційний захід, нас усіх повідомили, що чоловіки повинні бути в костюмах, а жінки – в коктельних сукнях.

— Я не знаю, що вдягнути. – На дверцятах шафи висять чотири сукні, і вона розглядає їх, покусуючи ніготь.

Я підходжу і встаю поруч із нею, схиливши голову набік.

— Мені подобається ось це.

Воно чорне та еластичне на вигляд, тканина прошита сріблястою блискучою ниткою. Воно прилипне до неї, як друга шкіра, і змусить мене хотіти її всю ніч. Мені подобається мучити себе, коли справа доходить до Рен та її неоднозначної сексуальності, тож я пригнічений.

— Справді? – вона вказує рукою на сукню, усипану золотими блискітками. – Це мені подобається більше.

— Прибережи його для Нового року, – я хитаю головою.

– Це гарна ідея. – Вона повертається і посміхається до мене.

Прийнявши рішення, вона бере сукню і йде в гардеробну, щоб одягнути її, зачинивши за собою двері.

— Я бачив тебе голою раніше, – нагадую я їй. Тихий сміх доноситься у відповідь. – Чому ти одягаєшся там?

Я стягую джинси і натягую чорні штани, розуміючи, що можу вдягнути лише половину свого вбрання, бо моя сорочка висить у гардеробі, який нині займає Рен.