ШКОЛА ВИЖИВАННЯ

Історія

Сьогодні я встала рано.
Звичайно я цього не хотіла,але я ггтую сніданок.Та ще й разом з гомодрилом на ім'я Ден.
Сам виноватий що обізвався.Тепер я впевнена що ніякої дружби між нами не буде.
Я одягнула брюки і рубашку.
Дівчата мирно спали.
Мені це показалось не справедливим.
Я сховала їх телефони в полицю.
Хай пошукають.
Ні всерівно не справедливо.
Ще й стирила з під Лізиного ліжка печенюшки.
Ось тепер добре.
Сховала печенюшки в свій чемодан.
Спустилась в хол.
Там не було нікого.
Звичайно.
Хто буде вставати в понеділок в 6:00 якщо уроки на 8:00
Навіть близнюки встають лише в пів шостої.
В холодильнику було багато продуктів.
Тому я вирішила готувати оладки.
Все що робив Ден це пів години намагався відкрити банку,бо видєлувався.
Я напекла оладок так щоб кожному учню було мінімум по три.
Та для себе я взяла 5.
Ден лише відкрив варення а я вже чекала його щоб почати трапезу.
Взявши варення я почала їсти.
Як завжди самими першими прийшли Майк і Макс.
Через 15 хвилин прийшли і Ліза з Анею.
-Уяви хтось стирив мої печеньки і сховав наші мобільники під ліжко.-сказала зло Ліза.
-Ти не знаєш хто це міг бути?-запитала більш спокійним тоном Аня.
-І не уявляю
-сказала я пожавши плечами.
До уроку залишалось три хвилини а хлопців все не було.
Я встала і пішла в хол.
За мною пішли і Ліза з Аньою.
Аня ледь не врізалась в Машу,а та ще й шла з кавою.
Добре все обійшлось.
На дивані сиділи всі 6 хлопців.Шостим був Кріс.Коли це Ден встиг піти в хол
Вони розмовляли з якимись чоловіком.
Його лиця я не бачила бо він стояв до мене спиною.
Я підійшла блище.
-Привіт.
-Здоров.-відповів Стас.
Раптом той чоловік повернувся.
МІЙ ТАТО????!!!!!
-П...привіт а ти тут як.-заікнулась я.
-Мене ваш директор покликав.
-Степан Ігорович?
-Так.
-Понятно,пішли в кабінет.-сказала Ліза.
Всі почали вставати.
-Кріс а ти куди?!Тобі не можна.-сказала я коли побачила що він теж збирається йти.
-А що?
-Не можна.
-Чому це?
-Бо того!Ти залишаєшся тут!-вже прикрикнула я.
-Чому?
-Тому.
Невже він не розуміє??!!Йому не можна знати!!!!!!
-Ні я теж піду!-сказав він скопивши мене за руку щоб я не змогла піти сама.
-Тобі ж казали що неможна!-заорав Ден вдаривши Крісову рук і той відпустив мене
Та на диво Кріс залишився в холі і не йшов за нами.
Ми обходячи учнів пішли в кабінет директора.
-Тату,тут Женін тато прийшов.-тихо промовила Аня.
-Заходіть.-сказав Степан Ігорович.
Ми увійшли.
-Добрий день.-хором проказали ми.
-Доброго дня.Я Володимир Олегович.-сказав мій тато.
-Скажіть ви знаєте цю людину?-запитав директор вказуючи фото Арана.
-Аран Лоренс......Женя а ти його знаєш.-сказав Тато
-Я його бачила коли була малою і точно пам'ятаю що я називала його просто Аран.-відповіла я.
-Розповіште нам все що ви знаєте про скарб і прокулон що на Жені.-сказав замикаючи двері Діма
-Так розкажіть.-сказали хором Рлма і Міша.
-Тихо!
-Добре.
Pov Володимир (тато Жені)
Я почав розповідь.
-Давно...Десять років тому.Ми з дружиною і нашими дітьми.
Тобто з Женьою якій на той час було 6 і Дімою якому було 9 поїхали в Британію до наших родичів на свадьбу.
Ми зупинились в одній з квартир наших родичів.
За три дні до свадьби нас з дружиною запросили в ресторан виновники торжества.
Там був і Аран.
Він повинен був стати сватом.
Та в ресторані ми з ним подружились.
А на свадьбі наш стіл юув біля того місця де він силів.
Тобто ми там ще з ним розмовляли.
Через день після свадьби ми вже збирали речі щоб їхати додому,як двері подзвонили.
За дверима стояв побитий Аран.
-Допоможи.-прохрипів він.
Потім швидко розповів про скарб і продовжив.
-Вони...вони знають всіх моїх знайомих і друзів.Не знають вони лише тебе.
-І що?-стривожено запитав я.
-Дай мені Женю.Всього на 15 хвилин.Через 15 хвилин я поверну її тобі.Клянусь.
Я повірив йому бо знав що він не збреше.
Через 15 хвилин він повернув її додому.А на останок дав мені кулон і пояснивши що це ключ сказав повісити на Женю.Ще сказав щоб коли їй виповнилося 16 я віддав її в школу Бойових мистецтв.
Я повісив кулон на Женю і сказав щоб вона його берегла.
POV Женя
В мене ніби ком горлі став.
Я почала згадувати деякі моменти.
Пам'ятаю я питала в Арана:Що ти робиш.
А він відповідав:Не переживай це тобі не зашкодить.Просто бережи себе.І ще ніколи не бійся вовків.
Остання його фраза залишила мене шестирічну в замфшательстві.Лише тепер я зрозуміла.Що він. Ав на увазі.
-Не бійся вовків....-пробубніла я.
-Що?-запитав Ден.
-Його слова не бійся тварин.Я зрозуміла їх смисл.
-Що?
-Вовк.Він не кусав мене через ключ.
-Який вовк?
-В лісі вовк.Аран зробив так щоб вовки захищали власника ключа!-прокричала я.
-Справді?
-Ага.Але.....
-Що але?
-Коли він забрав мене він сказав берегти не ключ,а себе.....і ще він зробив щось.Я пам'ятаю він дав мені снотворне а коли я проснулась він сказав мені ці слова і усміхнувшись повів додому.
-І що ти думаєш робити?
-Я не знаю.Я постараюсь згадати що він робив.......-тихо прошепотіла я.
-Я п...піду вмиюсь-сказала я.
Я підійшла до дверей як мої ноги зігнулись.
Я впала на землю.
-Ти вперядку?-запитав Денис.
-Все гаразд,Денис.-пробубніла я.
-Денис?А не Ден?
-Ні тепер ти Денис бо з позавчора,ти не мій друг.-пробубніла я намагаючись встати.
-Йди краще відпочинь-сказав Директор.
-Добре.
-Одужуй.Я поїхав.-сказав тато.Обійняв мене і пішов.
Я тихо пішла в кімнату.
Всі розійшлись по урокам.
Було дивно але ноги і правда згинались самі собою.
Я лежала в ліжку з телефоном і переписувалась з Діаною.
В неї тепер пара,але вона ж на задній парті тому не париться.
Вона зараз на першому курсі.
В чотири години всі повернулись по кімнатам.
Друзі пришли мене провідати.
І принесли гору конфет.Це було добре,бо я була голодна а це краще ніж нічого.
-Ну як здоров'я?-запитав Міша.
-Все ок.-сказала я дожовуючи булочку з шоколадом
Я перевела погляд на двері.
Біля нтх стояв байдужий Ден.Він стояв і просто чекав щоб піти з хлопцями в кімнату дивитись якиїсь фільм або грати в карти.
-Женя!-заорав увійшовши в кімнату Кріс.
-Шо?
-Як здоров'я?!-не ори вуха болять.
Ден зжав кулаки і на його лиці було видно його прагнення задушити Кріса.
-Ну добре ми пішли.-Сказав Стас
-Ок пока.
-Фух.Яка ти везуча.Сьогодні була важка К Р з Геометрії.-сказала Ліза.
-Ага.Я її ледь написала.-сумно сказала Аня.
-Та ну не сумуй!-усміхнувшись приобійняла її Ліза.
-В мене оцінки виходять гірші ніж в тебе.-сказала я.
-Добре я заспокоїлась.О Женя ти куди?
-Хочу пройтись.-сказала я.
-Давай я з тобою.Раптом ти впадеш.-сказала Ліза.
-Та не впаду я.-сказала я надягаючи куртку.
Я пішла гуляти в ліс.
Там я сіла під дерево на вологу землю.
Я прикрила очі.
Раптом відчула що хтось біля мене ляг
Це був Аран.Ні не вчений.Вовк.Я назвала його на честь того вченого.
-Привіт-прошепотіла я.
Він просто підсунувся блище.
Так я просиділа 15 хвилин.
Потім він помітив білку і погнавс за нею.
Я тихо попрямувала до школи.
Перед школою Денис згрібав листя.
Я почала ржати з його лиця.
-Що смієшся?!-крикнув дядя Коля.-Я тебе пам'ятаю.Ти разом з ним по деревах лазав.
На цей раз заржав Ден бо охоронець дав мені граблі і змусив теж прибирати.
В кінці кінців ми посварились і почали битись граблями.
Ні разу не влучили але набігались.
Зібравши листя я змучено плюхнулась на землю.
-Дура мене тепер спина болить.
-Присому тут я?!
-Ти мене на дерево граблями кигула.
-Ой ой.-скривилася я.
-Пока гомодрил.-сказала я і побігла в школу.