ШКОЛА ВИЖИВАННЯ

Шок

Я прокинулась в 12 від криків мами.
-Женя!!!!!!
Я побігла вниз.
-Діма пішов в універ,а ти закрийся.
-Добре.
Батьки вийшли.
Я закрила двері.
Принесла з верху телефон.
В гостинній врубила музику на максимум.
І тут почалася дискотека.
Я зробила собі поїсти.
Взяла чай.
Врубила фільм.
Було просто прекрасно.
Так непомітно минули три години
В двері подзвонили.
Я відкрила двері.
Діма повернувся додому.
Той взяв собф чайок з бутіками і звалив на верх.
За годину повернулися батьки.
Мама куховарила на кухні,тато працював за комп'ютером.
Я валялась на дивані і гладила кота.

******************

-Ало.
-Ало Жень ми з татом за хвилину біля твого дома,виходи.
-Пока Ань.
Я вхопила телефон і вибігла.
-Мам тат пока в мене справи.
Я вибігла на вулицю по дорозі накидуючи куртку.
До будинку вже під'їхав автомобіль.
Я заскочила.
За рульом стдів Степан Ігорович.
На передньому сидінні Аня.
На задньому Стас Ліза і я.
-Що таке?
-Сем розказував що по дорозі в місто він зустрів хлопця.Русе волосся і під оком родинка.
Він представився як його бос і дав завдання.Вони повинні зустрітись на старому заводі.
-А інші?
-Я все їм сказав зустрінемося там.
За хвилину ми під'їхали до заводу.
-Перед ним вже всі стояли.
-Розділимося.Кожен іде сам.
-На допомогу кличемо по телефону.
Я увійшла.
В той час як всі пішли в сам завод,я зайшла на задній двір.
Там старі вагони і бідони створювали лабіринти.
Почав лити дощ.
Сніг по тиху почав таяти.
І тут я повертаю за поворот і виходжу на велику площу.
Там стоїть Женя.
Я в шоці.
Я оглянула його русе волося і родимку під оком.
Він зло усміхався.
-Ти?
-Так.
-Ти стоїш за цим?
-Так.Я знав що Сем загубив пам'ять і використав його щоб заманити вас сюди.
-Ти.....ти той хлопчик з видінь.Це ти бив мене.....
-Так.Уяви маленького хлопчика брат щоб перевірити змушує вбити кращого друга.....Але тебе вбити не вдалося.Ти мене била.....Та тут вмішався той Аран.Роз'єднав нас.
-Не можу повірити.
-Ось і я не вірив,коли дізнався що та кого я маю вбити мій кращий друг.
-Женя.......ти.....
-Що?!Не можеш нічого сказати?!Ось в чому проблема вашої школи.Вас навчають довіряти людям.
-Так ти правий.Довіряти людям не можна.
-Нарешті хрозуміла.
-Тобто ти і твій брат влаштували цю організацію?
-Так.Батьки перестали нами цікавитись як поїхали в відрядження,тому ми продовжили справу яку начали ще давно.
-Женя ти......ти сволоч.
-Смелоє заявлениє.Знаєш а ти дуже схожа на мене.Одне ім'я.Цілеспрямованість.
-Я зовсім не така як ти.
-Зараз це провіримо.-сказав Женя і дістав ніж.
Я шоковано відійшла на три кроки назад.
На ніж почали падати краплі дощу.
-Прощавай.....Женя.
Женя побіг на мене з ножем.
Я відскочила.
Та той вспів поранити мені лоба.
Я наскочила на нього.
Ніж відлетів до бідону.
Я б'ю його з усієї дурі а той,лише смієтьсях.
-Що?
-Здивована?Виражаясь твоїми словами я трішки мазохіст.
-Ти?
-Я був на змаганнях.
Я аочала ше дужче бити Женю.
Той вбалив мене і поставив синяків на руки.
Перед очима темнота.
Схоже я знову потрапляю в світ видінь і примар.
Ні не хочу!!!
Я не програю!!!
Я через силу відкрила очі.
Женя навис наді мною.
Я скинула його.
На очі навернулись сльощи.
Я побила його до глибоких ран.
Я встала.
Подевилась вверх.
Дощ все ще лиє.
-Чому ти мене просто не вб'єш?-запитав той.
-Знаєш.....що грішникам дають другий шанс.Ми з тобою оба грішники.Але я ж повинна якось закрити всі рани які я нанесла людям.-відповіла я.
Деня впав в овморок.
В кармані в нього щось було я дістала з його карману фото.
Я і він.
Я зжала фото.
Зі злості почала крушити все.
Ламати бідони.
Я тупо впала на землю схопившись за голову і просто почала кричати.

************************

Я йду по лабіринтам заводу.
Кульгаючи і іноді витираючи з лобу кров.
І тут за поворотом побачила всіх інших.
-Що?
-Я.........той хлопець...це.....мій друг......Женя.-пробубніла я і почала тупо плакати.
-Що?!
-Та людина якій я довіряла всн життя......просто предала мене.Так он що мав на увазі Люк коли казав що я занадто слабка духом щоб дізнатись все........Я така слабка що не змогла вбити його....
-Навпаки.Треба мати велику силу диху.......щоб пробачити людині його помилки.-сказав Степан Ігорович.
Всі постарались мене заспокоїти.
Окрім Дениса звичайно.
А Кріс косо на нього подевився.
-Пішли.-сказала Ліза.
Ми пішли назад в лабіринт.
І тут ми вийшли на тут саму площу.
Замість Жені стояло кроваве п'ятно.
Ніж все так і валявся біля біля бідонів......