ШКОЛА ВИЖИВАННЯ

Втеча

Ми як завжди на перервах валялися в холі.
Я принесла собі якблука.
І тут яблуко прилітає мені в живіт.
Я схопилась за нього.
Цей ідіот Денис попав мені по порізу.
Аня з Лізою підійшли.
Я підняла з полу яблуко і кинула в Дениса.
Попала в око.
Той схопився.
-Я тренуватись.-сказала я і доки Денис не очнувся я побігла в зал.
Двері я закрила.
З полегшенням почала тренуватись.
Продзвенів дзвінок.
В зал увійшли мої друзі.
Я стала між Лізою і Дімою.

**********************

Ми знову валялися на диванах бо уроки вже закінчились.
-Слиш Жень може розкажемо все вчителям.Ну що Ігор не просто ізбив тебе,а ще і забрав кулон?-запитав Стас.
-Ти що ні.-сказав Діма.
-Батько буде в шоці.А он коли Женя поправиться ми поїдемо в Львів.-сказала Аня.
-Коли?
-Ну через два тижня.
-Що?!Гаразд.-засмутилася я
-О Женя,-звернулася до мене Вікторія Петрівна.-Віднеся це директорові.
Вона дала мені каву.
-Гаразд.
Я пішла на другий поверх.
По дорозі ледь не зламала собі носа і ледь не збила Кріса який з телефоном йшов до нашої компанії.
Я увійшла в кабінет.
-Ось кава.
-Дякую.Женя хожи сходи подевися чи на мічці щоденник.
-А що там?
-Там просто написано як за допомогою кулону знайти скарб.
Я зрохкміла що Ігор напевне забрав його.
Добре що директор не знає що Ігор забрав кулон,тобто ключ.
Я з усіх ніг побігла на третій етаж.
Відкрила двері кімнати.
Двері самі собою закрились.
Я вздрогнула.
В кімнаті було темно,бо занавіски на вікнах не пропускали світло.
Я срустилась по сходам.
Увімкнула світло.
Все було як обично.
Я з полегшенням глянула на лежачу біля мене книгу-щоденник.
Спокійно вийшла з кімнати

*********************

Всі лягли спати.
Я подевилась на годинник 00:00
Я поглянуда на сумку в якій вже стояв телефон,бінт і ножиці.
Я встала.
Ніхто не прокинувся.
Я накинула куртку,взуття і вхопила сумку.
Як ви зрозуміли,я не хочу чекати місяць,я сама піду і заберу кулон.
Я вийшла і закрила двері.
Прокралась в хол.
Відкрила окно.
Там стояла москітна сітка.
Я вибила її.
Вискочила з вікна.
Наш сторож вже давно мирно спить на своєму ліжку.
Я висклчила в ліс.
Увіймкнула фонарик.
Ходити по мрачному лісу було моторошно.
Я чула завивання вовків,але я розуміла що це Аран.Хоча по останнім подіям я зрозуміла що в цьому дісі багато вовків.
Так я прокралась до дороги.
Автобуси не ходили
-Ало це таксі?
-Так я вас слухаю.
-Можна машину до школи бойових мистецтв?
-Так.
Я увімкнула музику і стоячи під фонарями почала чекати таксі.
За десять хвилин під'їхала машина.
Я сіла.
-Можете підвезти до Львова?
-До Львова шість годин,я так довго везти не можу.
-А до коли можете?
-Ну третину дороги провезу.
-Давайте.
Я дістала з чемодану гроші.
-А куди це ми дорогу посеред ночі держимо?
-Та так.....є одне дільце а потім назад.
-Теж вночі?
-Ні це вже дньом.
Я увімкнула музику.
За дві години чоловік мене висадив в маленькому містечку.
Я заплатила і вийшла.
Номера таксі я вже не мала.
Залешилося лише одне.
Я пішла до автобусної зупинки і сіла.
Так не помітно для себе заснула.

*****************************

Я прокинулась від звуку автобуса.На лобовому склі я побачила табличку"Львів"
Я заскочила в нього.
Мені на телефон названювали то хлопці,то Ліза з Аньою.
Я увімкнула режим польоту.
Увімкнула музику.........

*******************************

Я вийшла з автобусу.
Подзвонила в львівське таксі.
Я заскочила в машину.
-Волжанська 56.
За десять хвилин я під'їхала до будинку Ігоря і Жені.
Я побачила як з будинку виходить Ігор.
Я сховалася за дерево.
-Вилазь.-сказав навіть не повернувшись Ігор.
Я вийшла ізза дерева.
-Ну що приперлася?
-За своїм кулоном.
-Він тепер мій.-сказав він сховавши його під майку.
-Я не зрозуміла ти хочеш тут битись чи підемо за будинок?
-Ні я з тобою швидко розберуся і піду собі.
-Ну це ми подивимось.

************************

Я стою з кровавим медальйоном в руках.
Зжимаю його з усієї сили і витираю кров з губ.
Я підняла очі на такого ж окровавленого Ігора.
-Я бачу ти не хочеш здатися.
-Звичайно.Я ж тебе виграю хоча ти з кулоном.
-Ти занадто самонадіяна.
Я з дурі вдарила його по животу.
Той відлетів в стіну залишивши кроваве пятно на стіні.
Він тихо сповз.Я зірвала з його шиї кулон.
Я увійшла в будинок.
Жені в будинку не було.
Я піднялась на другий етаж і увійшла в Ігорову кімнату.
На столі лежала заптска.
Стара,пом'ята.
Почерк Арана.
-"Я сховав скарб в людину.Цей скарб дає людині імунітет від ядів також снотворних,всі вовки будуть любити людину".Я.....не зрозуміла.....скарб що.........в середині.......м..м..мене?
Я відчула пістолет на своєму віску.
-Правильно зрозуміла.-почула я такий знайомий голос.
-Женя.......ти прийшов.
-Віддай кулон........
-І що ти думаєш що коли дістанеш ключ,так легко буде знайти скарб?-запитала я все ще не бачачи Женіне лице.
-Давай.Віддай кулон.
В мене було два варіанти,або віддати йому кулон,і померти,або намагатись перемогти.
Я підшпортала ногою Женю.
Пригнулась щоб він не вистрілив в мене і відібравши пістолет повалила його на підлогу.
Я розвернула і жала пістолет йому в руку піднесши його до його шиї.
-Девись.Зараз,якщо я захочу я вб'ю тебе нажавши на курок.-сказала я.
-Ти справді так думаєш?
-Так.-Прошепотіла я і забрала пістолет.
Я з дурі вдарила його по наглій рожі.
Той з окровавленим носом розбив мені губу.
Я штовхнула його в стіну.
Та він вдарився в полицб головою.
В нього з голови почала литись кров.
Я почула як хтось вибив двері.
-Це поліція!!!-почулось знизу.
Схоже прохожі побачивши Ігора визвали ментів.я оглянула кіинату.Нічого підходящого не знайшла.Сродіваюсь сніг не дасть мені померти.
Я вхопила з підлоги записку і закинувши кулон в карман вискочила з вікна в сугроб снігу.