ШКОЛА ВИЖИВАННЯ

Сундук

-Женя Женя!!!!-будила мене Ліза.
-Що таке?
-Пішли!Хлопці вже дістали сундук з чердака!
-Який сундук?
-Женя!!!!Маразматічка ти чи шо?
-Все все згадала.
Я одяглася і ми вийшли в гостинну.
Саша вже був на роботі а Кетті чекала шкільний автобус.
Стас здув з сундука метровий шар пилюки.
Рома скинув кришку.
Всі дістали звідти по одній речі.
Навіть Джек взяв листочок і почав гратись.
-Дивіться.-сказав Діма.-Тут той камінь.
Ми всі підійшли блище до нього.
Він був такийже як я його собі уявляла.
-Ну що.....спробуємо?
-Мг.-сказала я і дрожажчими руками піднесла кулон до камню.
-Раз.
-Два.
-Три.-видохнула я і вставила кулон.
Вся комната засвітилась блакитним світлом.
Я відчула різку біль в руці.
Коли відчула що світло погасло відкрила очі.
Відразу глянула на руку в якій все ще відчувалась сильна біль.
Рука в самому центрі засвітилась,а блакитна доріжка вела до каменю.
-Що це таке?-запитала я але відповіді не послідувало.
Я оглянула все навкруги.
Нікого не було.
Та більше того,я знаходилась на полі.
Поле сяє різними барвами освічуючи темноту ночі.
Дивне світло долинає з усіх сторін.
І тут я побачила в десяти метрах камінь з кулоном.
Я вхопила його в руки.
Кожна спроба вийняти з каменю кулон відкликалась великою біллю у руці.
І тут я згадала замальовку в щоденнику Арана.
Там був вказаний правильний спосіб діставання кулону з каменю.
Я не розуміла що це за камінь,але тепер я знаю що це таке.
-Блін!!!Я зовсім не пам'ятаю спосіб як його дістати.-говорила я сама до себе.Насправді я часто говорю сама з собою я дивна.
І тут я ще й згадала про цитату.
-За три години скарб вийде на зовні.
І тут мене охопила паніка.
Я вхопила камінь і побігла до лісу.
Тут з лісу вибігає Аран.
Той спочатку лащиться до мене,а потім кусає.
-Аран ні!!!!!!
Я зажмурилася.
І тут все стихло.
Я розкрила очі.
Над мною стояли люди.
Я оглянулась.
Я знову в гостинній.
Я з полегшенням видохнула.
-Це був сон?
-Так.Не переживай.
-Джек не їш бумагу!!!-прокричала Роксі побачивщи як малий бавиться з листом.
-А що за лист?
Кетті забрала в брата лист.
-Сарі від батька.Всмислі?
-Потрібно їй його віддати.
-А ось із цим кже проблема.
-Чому?
-Вона мені дзвонила.Її вдочерили.І сьогодні вона їде в Бірмінгем.
-То чого ми стоїмо?
-Так шкільний автобув приїхав.Поїхали!
Ми помахали наостанок Степану Ігоровичу який за цей весь час навіть з будинку не вийшов і одягнувши куртки заскочили в автобус.

***********************

Ми підбігли до дидбудинку.
Саме тоді Сара вийшла з дидбудинку з її новими батьками.
-Кетті!!!!-прокричала та і побігла до нас.
-У нас для тебе подарунок.
Кетті протягнула їй листа.
Та уважно його оглянула і усміхнулась.
-Женя дякую за подарунки.
-Які подарунки?-запитали всі.
-Та так
-Ну.......бувайте.Я напевне вже ніколи з вами не побачуся.
-Я буду скучати.
Дівчата обійнялись.
Ми ще пять хвилин стояли і махали рукою машині яка зникала в ранковому тумані.
Ми повернулись до будинку.
Степан Ігорлвич вже стояв з нашими сумками.
-Ви що вже їдете?-запитала підійшовши Роксі.
-Так.Ми прийшли щоб знайти Сару.І тепер можемо їхати.
-Точно!!!-згадала я.-Потрібно подзвонити комусь із школи!
-Навіщо?
-Просто,вийняти кулон з каменюки не можливо.Бо тоді мені дуже боляче.Витягається він особим способом,спосіб замальований в щоденнику.
-А чому б нам просто не поїхати а там вже вийняти кулон?
-Женя каже правду.Треба дзвонити.Якщо ми не дістанемо кулон за три години,то скарб вийде назовні.
-Тоді я дзвоню Максу.
-Ага.

*************************

-Три повороти праворуч,вверх,вниз і потім витягти боком.-сказав Рома.
Ми виконали всі інструкції які нам він продиктував і вийняли кулон.
-Ну якщо до літака сім годин.......пішли в місто.
Ми одяглись і побігли в центер міста.
Ми вспіли зробити багато класних фото,побачити Бігбен.
Також побитись з Денисом.
Покататись на лондонському оку і купити гору шоколад і сувенірів.
Та в 19:00 ми сіли на літак і полетіли.