ШКОЛА ВИЖИВАННЯ

Перший день змагань

Вся школа порозсідалась по трьом автобусам.
Я відразу увімкнула музику.
Я все ще не вірила.
-Жень ти готова?-запитав Стас
-Канєшно.Проблема лише що зараз шість ранку.
-Нічого.Нам ж потрібно доїхати до Київу швидко.
-Ага.
За десять хвилин почало світати.
В автобусі всі спали.
Я теж постаралась заснути.
Прокинулась в десять.
-Аня...Ань скільки до Києва?
-Десь дві години.-зівнула та.-Спи.
Вона знову заснула.
Менітбуло скучно.
Я передевилась всі збережені картинки коли нарешті ми під'їхали.
Я з захопленням девилась на це місто.
Я була тут лише раз.
В 8 років.
Дорогою від вокзалу до аеропорту.
Автобус зупинився біля великої і красивої будівлі.
З автобусів повиходили люди.
-Так діти!!!-прокричав Степан Ігорович.-Ми живемо в отелі ще з трьома школами!На перед попереджаю!Ви тут не самі!Столова не лише для вас!!!
Та його ніхто не слухав.
Коли ми вбігли сумка випала з моїх рук.
Та це ж до жуті дорогий готель!!!Тут в номерах напевне по десять спалень!!!
-Я так розумію мене ніхто не слухає?!-вся шеола знову повернулась на директора і його банду і усіх вчителів.-Сюди ми приїхали усією школою!!!І номера розраховані на дев'ять чоловік!А тепер побігли за ключами!
Так як нас дев'ять ми радо побігли за ключем..
-Ваша кімната 364.
Увійшовши в кімнату я почула позаду грохіт.
Це у моїх друзів з рук іипали сумки.
Я свою сумку теж ледь не впустила.
Дорогі меблі і гора дверей.
-Раз.Два.Три!!!
І ми всім стадом побігли відвойовувати кімнати.
Моя була голуба.
Я віжразу впала на велике ліжко.

**********************

Я вийшовши з душу одягнулась і сіла на диван біля Дениса Стаса Кріса і Діми.
Інші були теж в душі.
Кріс побіг в душ з якого я щойно вийшла.
-Врубай телік.
Денис увімкнув його.
Ми з Денисом воювали.
-Я не хочу девитись мультики!!!-кричав той.
-А я хочу!!!
-Так все діти харе!!!Ми будемо дивитись передачу про зброю!!!-вихопив пульт Стас а Діма ліг на наші з Денисом місця.
Ми з Денисом переглянулись.
-Ану піднімай свій зад!!!-заорали ми і скинули Діму з дивану.
Тут у гостинну вийшла Аня.
-А ви що не одягаєтеся?
-Навіщо?
-За півгодини ж перший тур змагань.
-Стоп що?
-Хіба нам не треба відпочити після дороги?
-Вони думають нас перевірити.Я знаю я з батьком сюди ще з дитинства їздила.Це був єдиний час уоли я бачила маму.
-Чому твоя мама не може просто переїхати до школи?
-В неї робота.Вона тут має свій ресторан.
-Ну не переживай.Пішли виганяти їх вже з ванних.
Ми почали дуркати у ванні кімнати.
З тієї ванни в яку стукала я виглянула Ліза.
-Ліза ми йдемо на змагання вилазь.
-Що?!
-Давай.Давай.
Я пішла одягатись.
Посушила волосся.Одягнула спортивний костюм і зацепила хвіст.Вхопивши спортивну сумку і куртку вийшла в гостинну.
-Що стоїмо кого чекаємо?
-Та уже нікого.
-Пішли.
В холі було багато народу.
Перед входом стояли вчителі які повинні були везти нас до того місця де будуть змагання.

********************

Ми підійшди до якоїсь великої школи.
Вона була навіть більше ніж школа Джека.
Ми увійшли і побачили майже пусті трибуни де сидів наш директор і якісь люди.
Напевне директори інших шкіл.
Ми вбігли на трибуни.
Повсідались.
-Діти готуйтесь!!!Імена будуть іти і вибиратись рандомно!!!Гра закінчується після того як суперник лежить на землі.
-Ну зашибісь!!!

*****************

-Савенко Євгенія і Дмитренко Тарас!-Ці слова налякали мене до глубині душі.
Я вийшла на центр зали і навпроти мене стояв чорнявий хлопець.
-1 2 3!!!
Після першого удару я зрозуміла що він просто б'є.
Руки в кулак і б'є.Ні прийомів ні нічого.
Перші п'ять раз я відпиралась.
Та далі його удари мені нагадали брата.
Коли ми малі бились.
Це було доки я не прийшла в цю школу.
Для мене ці удари важкіші ніж найкращі прийоми.
Я здригалась від кожного удару і відступала назад.
-Женя!!!-вивів мене з думок такий непомітний на фоні криків голос.
Я з розмаху закинула його через плече.
Я все ще стояла з дивним виразом обличча.
Мені якось на душі хреново стало.
Я допомогла йому піднятись і пішла в туалет.
Я девилась і нічого не розуміла.
Що сталось?