ШКОЛА ВИЖИВАННЯ

Прогулянка Києвом

Я встала в п'ять ранку.
-Хто придумав змагання о шостій ранку!!! -кричала я ішовши до ванної.
Подевилась в дзеркалі на зомбі якого всі називають Женя і вмившись вийшла.
Одягнувшись я помітила Лізу Аню і Кріса сидячих на дивані.
-А де інші?
-Чшшшшш. -прошипів Кріс.
Я прислухалась.
-Що?! Кріс ану іди сюди, ти ушльопок!!! -почувся Ромин голос.
Тоді із кімнат повиходили злі хлопці в майках які були майже сплошною диркою.
Ми вибігли в найближчі кімнату Ані.
Та тут в коридорі почався голос директора.
-Ей!!!!
Ми швидко вискочити з кімнати і стали перед дверима як солдати на параді.
Та двері відчинились і сюди увійшли Саша Мира Дан Стьопа і якиїсь хлопець.
-Фух.... Ви нас налякали. -почулося від когось з хлопців і в Кріса полетіла подушка.
-А я бачу ви тут дуже модні. -посміявся Дан.
-Та це цей дурак нам всі майки порізав.
-Ідіть переодягніться ато ми осліпнемо. -посміялись всі дівчата включаючи мене.
-Якщо ти і вправду осліпнеш то я так буду ходити щодня. -ухмильнувся Денис.
-Іди випий миш'яку. - сказала я і хлопці пішли переодягатись.
-А це хто? -запитав по дорозі до столової Діма.
-Це Слава із школи номер три.
Ми познайомились і вибігли в столову.
Вхопити собі їжу і сіли.
За десять хвилин ми побачили вчителів що розмовляли в дверях.
-Діти збираємося!!! -прокричав якиїсь вчитель з іншої школи.
Ми встали і пішли до дверей.
Поки ми йшли я розмовляла і знайомилась з Славом.
У залі нікого не було.
-Діти сьогодні змагаємося на подвір'ї.-сказав учитель і ми повернулись в сторону виходу.
На подвір'ї було поле як дві зали.
Покриття не було. Лише асфальт і маленькі камінчики.
Я пам'ятаю як кожного року повбивала коліна на таких стадіонах.
Я разом із іншими піднялась на трибуни.
-Добрий день. -поздоровалися ми з директором.
-Привіт.
Ми сіли.
Знаючи нас Степан Ігорович пересів на інший ряд.
-Жень,принеси мені капучіно. -сказав Денис і протягнув мені гроші.
-Ні. Чому я?
-Пам'ятаєш про бажання?
-Ти не забув.
Денис помахав головою.
Я пару раз матюкнулася і ще до початку першого бою пішла в місто.
В Києві я не була,тому у всіх питала де є кофейні.
Знайшовши її за десять хвилин я стала коло каси.
-Доброго дня. Можна стакан капучино з собою?
-Так зачекайте будь ласка.
За хвилину стакан був в моїх руках.
Та вийшовши я подумала чи не жирно Денисові.
Я зняла кришечку і плюнула пару раз в напій.
З довольною мордою підійшла до школи.
-Тримай. -сказала я протягнувши Денису стакан.
-Що це ти така довольна?
-Та так..... Пий.
Після першого ж нотка я сіла біля Стаса.
-Що цікавого сталось доки мене не було?
-Та нічого. Тихо. Зараз виберуть хто буде битись.
-Наступними на ринг виходять......
-Це такий ринг як я балерина. -сказала Ліза.
-Михайленко Станіслав з школи номер один і Дмитро Яценко з школи номер п'ять.
-Давай!!! -похлопали його хлопці по плечу.
Він зійшов вниз і зустрівся з своїм противникам.
Так ніби я про фільм розповідаю.
І за дві секунди вони почали битись.
Той хлопець був якийсь слабий.
Бо Стас просто підшпотав його і він вже не встав.
-Це був самий бистрий бой в моєму житті.
-Ага.
-Якщо не рахувати той раз коли, ти Рома, бився з собакою яка стирила твою шоколадку.
-Ага.
Ми обійняти Стуса і продовжили спостерігати за боями.

**********************

Ми повернулись в готель і почали їсти.
Багато їсти.
Завтра фінал і нам потрібно багато сил.
-Пішли погуляємо.
-Ну пішли.
-А де Аня?
-Вона пішла.У неї ж тут мама.
-Ну пішли може десь там її зустрінемо.
Одягнувштсь ми підійшли до дверей.
Відразу попоямували до центру міста.
Всі ці гарні вітрини й магазини прямо садили нас.
Куди куди а в кондитерську не зайти ми не могли.
Купивши гору шоколадок продовжили прогулюватись.
Та тут я побачила одну з своїх минулих однокласниць.
Я забігла за Денис.
-Що ти робиш?
-Прячуся. Я не хочу з нею бачитись. -сказала я вказуючи на дівчину яка роздивлялась ювелірні прикраси на вітрині.
-Привіт.-підійшла до нас Аня.
-Привіт.
-Ви куди йдете?
-Краще назад в осель.
-Ну пішли.
POV Степан Ігорович.
Сьогодні в мене гарні новини для Ані.
Тому я йду до отелю щоб їй все розповісти.
-Я скоро буду. -сказав я Яні(матері Ані)
За десять хвилин я був в отелі.
Захотів щось поїсти тому заглянув в столову.
Всі тарілки пусті і учні інших шкіл стоять не розуміють що робити.
Походу мої придурки все сожрали!!!!!!
Я піднявся ліфтом і постукав в двері.
-Діти ану відкривайте!!!
-Ні ви битись будете!!!
-Я знаю тому і прошу!!! Через вас я заплатив школам за обід!!!
Я розвернувся і пішов.
Завтра скажу їм новину. Відразу після останнього боя.