ШКОЛА ВИЖИВАННЯ

Лондон!!!!!

5:00
Дзвонить будильник.
Я вскочила з ліжка.
Аня з Лізою теж вскочили.
-Скільки в нас часу?
-Година щоб зібратись.
-В скільки літак?
-В час.
Ми повдягались і спустились в хол.
Там вже всі сиділи.
Андрій Миколаєвич і Сем встали нас проводжати.
Від часу останньої глави минуло два дні,ща цей час Степан Ігорович встиг дістати довіреності наших батьків щоб відвезти нас.
-Привіт.-поздоровалися ми.
-Привіт.-відповіли хлопці.
-У нас ще 15 хвилин може підемо поїмо?
-Пішли.
Я заглянула в холодильник.
Ми з дівчатами нажарили всім нам яєчниці,навіть приготували для директора.
За 5 хвилин ми все з'їли.
На годиннику 6:00.
Ми сіли на автобус.
Я увімкнула музику.
Так непомітно минуло шість годин.
Ми як слони вбігли в аеропорт.
Потім пішли до паспортного столу.
Ми з Денисом бились а інші нас намагались роз'єднати.
-Ці.....діти з вами?-запитала дівчина в Степана Ігоровича.
-Ні це не мої предурки.-сказав той.
-Кхе Кхе.-сказали ми а Аня похлопала братові по плечу.
-А.....ні це мої предурки.
Ми поржались.
За десять хвилин ми седіли в залі очікування.
-Ало мам.Передай татові привіт.-сказала я.
-Ало ну як ти там?
-Добре.За десять хвилин літак.
-Ну в Лондоні повсюди інтернет тому коли прилетиш напиши.
-Канєшно.Ой мам все я побігла вже потрібно йти в літак.Бувай.
-Пока.
Ми пройшли провірку і повсідались.
Я зайняла місце біля вікна і стала чекати і гадати хто счде біля мене.
І........Денис?
Той сів.
-Бл**ь
Біля нас сів якиїсь старий чоловік.
-Чому я потрапила біля тебе?
Той ухмильнувся.
Я закотила очі і повернулась до вікна.
Та я все ще відчувала на собі його важкий погляд.
Увімкнула музику.
І тут він видьорнув в мене навушник і вставив собі в ухо.
-Ану віддай!!!
Я видьорнула навушник.

***********************

Я прокинулась через годину.
Повернулась до проходу.
-Денииииииис!!!!-проорала я.
-Дуро дай поспати.
-Спи,але не на моєму плечі.
Він не відреугува.
Я вийняла з його карману його телефон і почала його ним бити.
Я залізла в його фото.
-Чому в тебе ні одного фото з дівчатами.І шантаж не вийде.-розтроїлася я.
Той непомітно витягнув мій телефон.
-Сорт пароль!!!!!
-Денис а ти що думав я без пароля ходжу?
-Що за китаєць на заставці?
-Не китпєць а кореєць,і віддавай!!!
Я вирвала телефон.

**********************

З декількома пересадками ми нарешті долетіли до Лондона.
-Так діти що ви знаєте про Лондон?-запитав Степан Ігорович.
-Лондон із зе кепітал оф Грейт Брітан.-сказав Міша і всі заржали.
-Дуже розумно.
Ми вийшли з аеропорту і ахнули.
Все світилось різнокольоровими вогниками.
В наших містах вночі іноді буває темно,а тут вулиці світяться райдугою.
-А де ми будемо ночувати?
-Не знаю.
-Зачекайте.-сказала я дістаючи телефон.
Я написала мамі через інтернет.
-"Де живуть Саша з Роксі?"
-"На вулиці*************"-відписала вона
-"Дякую мам"
-Поїхали.Я знаю де ми переночуємо.
За пів години ми під'їхали до будинку.
Я постукала.
Двері відкрив Саша.
-Привіт.
-О Женя.Привіт.Нам твоя мама дзвонила тількищо що ти прийдеш.-сказав Саша.
Ми увійшли в будинок.
(Члени родини говорять по англійськи.По українськи лише Саша з Роксі.Всі діалоги буду писати по українськи щоб кожен раз не переводити)
Їхня 11 літня дочка Кетті лазала в телефоні,а 3 літній Джек грався з кубиками.
Роксі ж готувала на кухні.
Всі перевели погляди на нас.
-Привіт.-сказала я і всі окрім дітей усміхнулись.
-Женя а хто ці люди?
-Це директор моєї школи і мої друзі.
-Познайом нас.
-Це Стас,це Міша,це Діма,це Рома,це Кріс,це Ліза,це Аня,Степан Ігорович,а......це розмовляюча мавпа.-сказала я а Денис розізлився.
-Сподіваюсь ми вам не дуже завадимо?
-Ні.У нас дві вільні кімнати з диванами.
-Дякую.

***************

Я сіла на підлогу біля Джека.
-Я можу пограти з тобою?
-Так.
За десять хвилин Саша повів Джека спати.
Я сіла біля Кетті.
-Привіт.
Та проігнорила і взявши телефон пішла в кімнату.
-Що це з нею?
-Вона така останнім часом.-сказала Роксі миючи посуд.
-Можливо я дізнаюсь чому.
-Женя мені здається що навіть твого уровня англійської мови не буде вистачати.Ти мало що зрозумієш.
-Я постараюсь.
Я дала свій телефон Дімі і пішла за Кетті.
Я зупинилась перед дверима її кімнати.
Я прислухалась.
-До нас приїхала ця Женя.Вона дивна.Вона гадає що все завжди добре.Напевне вона ніколи не відчувала суму.Завтра на першому уроці прийду до тебе в дидбудинок.
Сара ти в якій віковій группі?Від 12 до 14?Обов'язково прийду.-почула я голос Кетті
-Сара.....12 років.....живе в дидбудинку.Напевне це вона.
Я повернулась і розповіла все нашим.
-Завтра ми їдемо в дидбудинок.