ШКОЛА ВИЖИВАННЯ

Дивне приміщення

Де я?
Чому я зв'язана?
Гаразд,згадаю все з початку.
***********************

Зранку мені було погано.
Аня з Лізою дали мені таблетку від голови і пішли одягатись.
Я теж одяглась і ми пішли за хлопцями.
Потім ми знайшли їх в столовій.
Ми почали їсти.
Я сіла біля стіни,бо інколи спиралася на неї.
-Що з тобою?
-Це тому що ти вчора сильно переживала. Справді, ми знайшли тебе на ліжку з блідим лицем. -сказала Ліза
-А що сталося?
-Та так, нічого. -усміхнулася я.
-Всім привіт!!! -підійшов Денис.
-Привіт. -поздоровалася всі окрім мене.
-Ей, Женя!!! -помахав мені перед очима Денис.
-Ви що,знову посварились? Мене одного це вже бісить?!Або дружить, або ворогуйте. Розберіться вже!!!-прокричав Кріс.
-Дякую, я не голодна. -сказала я понісши свою порцію до столу для грязного посуду.
Я дістала з карману телефон і почала чекати інших в холі.
Я прочитала всі групи і смішні картинки.
Їх все ще не було!!!!
Тут я помітила Арана і вовченят що прийшли до школи.
Я прокинулася до дверей граючись з ними через скло.
-Баба Женя знайшла приворот спілкування з вовками. -посміялася Стас.
-Ой ой ой. -покривлялася я.
-Гаразд, сьогодні вихідний, чим займамося?
-Давайте фільм подивимося.
-Сьогодні Женіна черга йти в магазин.
-Гаразд, іду.
Я накинула куртку і вийшла з школи.
Зійшла з гори і пішла до магазинів.
Передній вхід в магазині був закритий.Люди напевне там застрягли, бо просили відкрити задні двері.
Це я зрозуміла по дивним жестами продавчині.
Я звернула за поворот і..... Відчула удар, і щось тепле потекла по моїй голові.
Я впала,і останнє що відчула, це як моє лице доторкнулося крові.

***********************

Тепер у мене два питання:Хто мене вдарив?І де я?
Двері кімнати відчинились.
Увійшли найненависніші для мене люди:Ігор і той придурок(директор
Джека)
-Так ти прокинулася. -сказав Ігор.
Я мовчала да через скотч на губах.
-У нас для тебе погані новини. Ти тепер не зможеш врятувати скарб від нас. Але ти можеш урятуватися сама. Якщо добровільно дозволиш забрати скарб.
Я згадала слова Арана.
Я...... Всерівно можливо помру.
Але.....скарб теж.
Єдина можливість це......
-Ми дамо тобі годину. Скоро повернемося. -сказали вони і вийшли.
Я по підлозі підповзда до маленького шматочка скла в кутку.
Взявши його в праву руку я намагалась дотягнутись до лівої. Та вони зв'язані.
Та коли всеж дотягнулась, рука завмерла за сантиметр від шкіри.
Я все життя думала, що вбити себе, це справа слабких людей. Але, яким треба бути сильним, щоб зробити це з собою?
Я останній раз перевірила місце положення скарбу...і....розрізали руку.
Кап кап.
Кров з руки.
За дві секунди я встигла сказати бувай світу.
Та чи було це кінцем?