Для танго потрібні двоє

Глава 17

Прийди, зимо,
Знищ, зимо, все,
Що я колись любила.
Прийди, зимо,
Знищ, зимо, все,
Що я колись любила.
"Winter" | Daughter

- Я не поїду назад! 

- Доріан, послухай…

- Я сказала. Я. Не. Повернуся. Назад. Не проси мене. 

Палець Доріс завис над червоною кнопкою, доки Волтер щось пояснював із неймовірною швидкістю, наполегливий як ніколи. 

- Котику, ти вже пробула тут цілих півтора місяця, невже тобі мало? Я впевнений, що тобі дозволять повернутися. 

- Моя місія ще не завершена. 

Її місія зараз лежить на своєму ліжку і з прикритими повіками слухає стукіт дощу об вікно. Однією рукою погладжує оголене кільце-шрам, нігтем колупаючи загрубілу шкіру і не відчуваючи болю. Ніготь сковзає по металу. 

- Я переконаний, що тебе відпустять, не хвилюйся ти так сильно через керівництво. 

- Я не хочу назад у Вашингтон, зрозуміло? - Доріс процідила крізь зуби. Її роздратованість на Лейна, майже безпідставна цього дня і цілком зрозуміла за весь час, сягнула апогею. 

Вона гримнула долонею по столику, вщент заставленому фарфоровими фігурками - невеличка слабкість Ніни. Здебільшого то були рожевощокі пастухи та пастушки з кучерями, проте траплялися й інші персонажі: живе дерево, лисиця, горщик зі стокротками. Саме йому й не пощастило. 

Фігурка покотилася по столі, дзенькаючи об побратимів, а тоді невагомо полетіла вниз. При зустрічі з паркетом від фіолетової квіточки відлетіла пелюстка, схожа на фарбований смородиною язик. 

- Гаразд, а чому ти не хочеш? Чим тобі краще в Чехії, ніж тут, поруч зі мною?

"Ось ти і відповів на своє питання"

- Волтере, - вона втомлено видихнула і присіла біля понівеченої статуетки. - зрозумій мене. Я потрібна тут, у всіх по горло роботи, папери висять тільки на мені. Я знаю, що моя поїздка трохи затягнулася, але що я можу вдіяти? 

- Повернутися назад. 

Террі застогнала. Ну як їй ще відкараскатися від нього?

- Доріан. Сьогодні ж я купую тобі квитки і ти повертаєшся додому, - сталеві нотки забриніли в його зазвичай вкрадливому голосі.