Поки я припудрюю ніс,
Він заряджає свої пістолети,
І якщо я намагаюся підібратися ближче -
Виявляю, що його вже немає.
"Run" | Daughter
На її нігтях червонів лак. Під нігтями - кров.
Червоний. Знову й знову. Куди б вона не пішла, він буде переслідувати її, заплямовуючи все, до чого торкнешся. Її чекає сумнозвісна доля царя Мідаса. Вона наче художник, в якого закінчилися всі фарби, окрім однієї.
Дощ монотонно гуркотів по капоті, вікнах, даху машини. Сидиш ось так і слухаєш його - і здається, що краплі барабанять вже не по металевому корпусу автомобіля, а по підкірці твого мозку. Скільки вона провела часу в одній позі, невідомо. Та й якось байдуже. Єдиним заняттям було розглядання змазаного червоного лаку лише на трьох пальцях. Більше вона не встигла - їх знову знайшли.
Агенти, яких посилали, були всі на одне обличчя. Доріс не запам'ятала жодного з них, а опісля, коли їх лиця перетворювалися в огидні розбиті маски, вгадувати, хто тут хто, було просто смішним. Для неї вони були гончими псами. Набридливими, швидкими, смердючими гончими псами, слабкими однак в сутичці. Та проллється кров чи у слабкого, чи в дужого - вона однаково відчувається на руках.
Вона вже не вперше вбиває. Не вперше калічить, ламає носи і вгризається в оголені шматки тіла, не вперше заплющує очі й спрямовує кулак туди, де видніється чужий оскал. До такого важко звикнути, по правді, ніхто не мав би до такого звикати, але ж ось вони тут: сидячи в черговому краденому авто, зализують свої рани, вже не зважаючи на попередні, що досі не встигли загоїтись.
На її талію прослизнула рука.
"Можна?" - ніби запитував цей несміливий жест, зовсім віднедавна увійшовший в їх невербальне спілкування. Негусті потиски кінчиків пальців, погляди один на одного, коли інший не бачить, миттєво розслаблені плечі чи взаєморозуміюче мовчання - і ментальний стоп-кран, більмо в свідомості, яке відводить той самий погляд чи відсмикує руку.
"Можна", - вона припіднімає лікоть і дозволяє підняти себе і пересадити поближче до нього. Здається, що це не салон авто гріє їх, а він сам - від Барнса пашить приємним, та не природним жаром.
- Знову?
- Знову.
- Я можу якось допомогти..?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Для танго потрібні двоє
FanficЇї будні - це велична будівля Тріскеліону, купи документів і мрії про те, ким вона могла б стати. Спецагентом. Лідером. Плювком у лице тим, хто в неї не вірив. Доріс Террі довелося втиснути себе у рамки, - заради роботи, чоловіка, власної репут...
