Двері до камери прочинилися, всередину прослизнула тінь. Прокурор - жінка років тридцяти, стримано нафарбована та, попри спеку, одягнена в класичний брючний костюм - відсунула стілець і опустилася навпроти жінки, що вже сиділа за столом до її приходу. Вона заходилась витягувати з сумки папери і розкладати їх на столі, ніби розклад карт Таро.
Зараз її і так усім відому долю прочитають іще раз.
Нерівномірна важка грива спадала їй на гострі плечі. Жінка була худою, - роба спеццентру висіла на ній мішком - кутастою і різкою, виглядала старшою за свій справжній вік. Вона повернула голову ліворуч - побачила лише власне відображення в дзеркалі. Волтер стоїть там, вона знає, дивиться на неї, як на смертельну заразу і водночас скинутого з небес ангела. Він визвався допомагати їй у судовій справі.
Прокурор нарешті закінчила возитися з документами. Вона протерла крапельки поту над верхньою губою елегантним жестом.
- Добрий день, Доріс. Як ви себе почуваєте?
- Нормально.
- Тоді почнемо нашу розмову?
- Ми вже почали, - Доріс позіхнула. Усі їх зустрічі до смерті однакові, наче сценарій писали під кальку.
- Чесно кажучи, у мене не надто хороші новини. Ви знаєте, що жоден адвокат не хоче братися за вашу справу? Минуло скільки - півроку, я права? - з часу Тріскеліонського заколоту, а ви досі не маєте захисту. Боюся, список скоро закінчиться.
Минуло шість місяців. Вау.
- Містер Лейн робить усе можливе, щоб знайти вам достойного представника, - продовжила прокурор. Доріс заворожували її нафарбовані червоним губи. Сама вона вже дуже давно не бачила косметики, - але це важко. Просто хотіла, щоб ви знали.
Розуміючи, що від неї очікують якоїсь реакції, Доріс зітхнула. Вона наче потрапила в пекло, де її головним гріхом було те, що вона взагалі познайомилася з Волтером. Він не відпускає її.
- Я вже звикла до життя в колонії. Там непогано, - вираз обличчя прокурора чудово передавав її нерозуміння того, як у жіночому виправному центрі штату Нью-Йорк може житися "непогано".
- Доріс, я мала б вкотре почати розпитувати вас про речі, в яких вас обвинувачують, але, гадаю, це зайве.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Для танго потрібні двоє
FanfictionЇї будні - це велична будівля Тріскеліону, купи документів і мрії про те, ким вона могла б стати. Спецагентом. Лідером. Плювком у лице тим, хто в неї не вірив. Доріс Террі довелося втиснути себе у рамки, - заради роботи, чоловіка, власної репут...
