Для танго потрібні двоє

Глава 39

Впевнений, вони зрозуміли з самого початку,
Що я ніколи не втечу.
Що вони можуть стріляти. Але це вже не весело,
Тому що тоді вони вбивають свого викраденого сина.
"Female Robbery" | The Neighborhood 

Дорога до Клівленда зайняла одну годину. Доріс вдалось трішки подрімати, перш ніж Джеймс легенько потряс її за плече. На відміну від неї, йому заснути так і не вдалось. І хоч він вже понад добу не міг нормально поспати, втома не відчувалась. 

- Що таке? - вона провела рукою по обличчю і здивовано зрозуміла, що її ліва вилиця нещадно запульсувала болем. Хотіла запитатися Волтера, яка година і чому він досі не на роботі, але тоді розплющила очі. Ніякого Волтера, ніякої роботи. Барнс стояв перед нею, закинувши на плече рюкзак з їх скромними пожитками. 

Доріс пригадала все. Став зрозумілим надокучливий біль у м'язах. Вчора вони добряче відзначилися на всіх можливих камерах Тріскеліону і залишили за собою декілька трупів. Думалося про це спокійно, як про список продуктів, що його варто взяти з собою на закупи.

- Ми прилетіли, - Джеймс насунув кепку на очі і встав за огрядною жінкою, що порпалася в своїй сумочці, тим самим влившись у потік пасажирів. 

Вони летіли всього нічого, тож коли приземлились, надворі все ще було темно. Доріс вдихала на повні груди солодке нічне повітря. Їй треба було в туалет, та не сильно. Пасажири літака поволі відсіювалися хто куди, котячи за собою валізи з характерним деренчанням коліс по асфальті. Вогні будівлі аеропорту, нечіткі обриси чорнильних хмар на небі, порожнеча в шлунку і закляклі ноги робили все аж надто сюрреалістичним. Доріс не пам'ятала, коли востаннє ось так стояла і за секунди проживала цілу ніч. 

- Куди нам тепер? Ти ж не просто так взяла квитки до Клівленда, я правий? - Барнс поглянув на неї, очікуючи плану дій. 

Він у неї був. Хоча б перший пункт. Мало хто знав (окрім Волтера), але Доріс вже давно володіла тут невеличкою квартирою на одній із віддалених вулиць. Вона отримала її в спадок від прабабусі, яку знала лише як "так, місіс Евелін" і бачилася з нею тричі за все життя - на свій шістнадцятий день народження, якось на Різдво і, власне, на похоронах самої Евелін, та це було одностороннє побачення. Квартира дісталась їй, як старшій. На той час вона вже давно мешкала у Вашингтоні під задушливими крильми Лейна й думати не думала переїжджати до Клівленда, котре славилось лише своєю Залою для зірок рок-н-ролу та кількістю викидів у найближчу річку. Продати квартиру їй не спало на думку, натомість чортик на плечі (з воронячо-чорним волоссям і її ж обручкою на пальці) нашепотів здати її в оренду. Таким чином частину своїх прибутків Доріс отримувала від сорокарічного працівника заправки, якого в очі не бачила і знати не знала.