Для танго потрібні двоє

Глава 36

О Мамо, що ж зробила війна з моїми ногами і моїм язиком!
"Mama" | My Chemical Romance

Вашингтон завжди було красивим містом. Трохи занадто сірим, трохи занадто поспішаючим, але у свій спосіб чарівним. Його одноманітні кафе, негусті острівці дерев і знаменитий Монумент, що одиноким пальцем тикав у небо, наче звинувачував Бога у всіх бідах Америки, були домом для Доріс. І залишалися ним до того сонячного ранку, коли перед нею розпростерся порожній аеропорт і щільна стіна озброєних до зубів спецназівців. 

Як мутанти-терміти, вони вишикувалися рядами, час від часу перекладаючи автомати з одного плеча на інше, наче ворушили вусиками. Вона бачила, як сяють на ще не гарячому сонці їх шоломи. На хвилинку Доріс відчула здивування, перепитуючи саму себе: "Це все через мене?", а тоді її штрикнуло відчуття дурної гордості. Ось на що вона змусила піти Щ.И.Т. Вона одна! Від щирого серця Доріс сподівалась, що Волтер зараз стоїть десь там, за їх спинами, і бачить усе це. Дере на собі своє напацяне тим смердючим гелем волосся від злості. Нехай. 

Інші пасажири літака витягували роти в здивування, коли їх грубо збивали в купу, щойно вони зійшли з трапу. Сотня, а може й більше їх тепер перелякано стовбичили, обвішені валізами, рюкзаками і дорожніми сумками, притискали до себе зарюмсаних дітей і торби з найціннішим. Доріс та Джеймс ще з аеропорту в Соковії обоє були в цивільному, тож тепер ніхто не розумів, чому через молоду подорожуючу пару весь термінал наказали евакуювати. 

Доріс почала повільно спускатись трапом. Її руки раптово спітніли, перила ковзали занадто швидко. Сонце засліплювало її, відбивалося від скляних панелей будівлі аеропорту. Вашингтон ніби зустрічав її власним численним папараці. 

Щойно її чобіт торкнувся асфальту, передні ряди підняли дула. Хвилею прокотилося клацання зведених курків. 

- Руки вгору! Негайно!

Вона повільно підняла руки, тильною стороною до прихованих за масками облич. Не втрималась - усміхнулась. Стріляйте в мене, я доказ вашої поразки.

Солдат йшов слідом за нею, він раз по раз піддівав їх п'яти. Вона чула, як неспокійно він дихає. Ще в літаку його поведінка викликала в неї підозри, що його стан зомбі розвіявся і побачивши шпилі Вашингтона, він зрозумів, куди вони прямують. За інших обставин його неспокійно бігаючі очі, тертя протезу до почервоніння пучків пальців і насуплені брови схаменули б Доріс. Вона веде його до місця, рівносильного ешафоту. Ще в літаку на один коротенький момент її охопило роздратування і, - о господи, невже? - злоба на Барнса. Момент прийшов і минув, він тривав не більше секунди, але Доріс все думала про нього, наче він забрав десять років з її життя.