Для танго потрібні двоє

Розділ 48

Я підробка, я фейк,
Шахрай, змія.
Віддай мені всю свою любов, щоб я зміг наповнити тебе ненавистю.
"Used To Be My Girl" | The Last Shadow Puppets 

Порт Лонг-Біч великим білосніжним альбатросом розкинувся на воді, погодинно заковтуючи до свого дзьоба різносортні вантажні кораблі, приватні яхти та рибацькі човни. Його апетит був справді хижацьким: судна причалювали і відчалювали, доставляли шумними групами туристів і забирали невдоволених цим же шумом жителів Лонг-Біч, а порт все працював, як одне окреме містечко на воді. 

Барнс не міг віднести себе до жодної з категорій: ні до галасливих туристів, ні до каліфорнійців - вони пересуватись переважно сім'ями, знуджені й виморені спекою батьки та їх атомні бомби-діти.

Ще лежачи в ліжку, відкинувши простирадла, що неприємно липли до спітнілого тіла, Джеймс дослухався до моря. Підозріло тихе, точно пес, що відчуває свою провину. День із самого ранку обіцяв бути найгарячішим цього літа. Вже вийшовши на терасу він переконався у своїх здогадках: вулиці пульсують одним суцільним потоком людей, нестримна гарячка перед тим, як асфальт розколеться до таких температур, що резинові в'єтнамки плавитимуться прямісінько на ногах. 

Частина побігла на пляжі, частина відправилась у менш шумне місце біля води - до порту. Мізерна частка залишилась вдома, і Барнс запитував себе, чому він не належить до неї, запитував особливо роздратовано, коли довелось вповільнити кроки, щоб не послизнутись на риб'ячих відходах чи викинутому морозиві. Для чого він прийшов сюди? 

Бо акуратно написана записка на столі просила про зустріч саме тут. 

Після вельми дивної поведінки Доріс вчорашнього вечора вони не бачились. Зранку її знову не було вдома - благо, хоч підказку залишила.

"Пішла прогулятися. Тільки не сердься, я буду обережною. Ми могли б зустрітися в порту, десь о десятій. Потрібно поговорити.
Д."

Він зітхнув і поклав записку назад. Сам же пообіцяв, що не тиснутиме на неї. 

Порт не належав навіть до десятки найбільших в Америці, але знайти в ньому, серед тисячі облич і ще більшої кількості кораблів зі сплутаними косами вітрил, одну тендітну та дуже вперту жінку здавалось безглуздо неможливим навіть йому. Він витягував шию, переслідуючи поглядом черговий капелюх, - і розчаровано лаявся під ніс, бо то була не Доріс. Жодна з тих жінок, яких він уважно вистежував, не виявилась нею.