Для танго потрібні двоє

Глава 31

Я була у темряві,
Тож темрявою стала.
“Cosmic Love” | Florence and The Machine

В'язка, щільна сирість стіною стояла в повітрі. Доріс почувалась так, наче їй у ніздрі запхали по валику вати. Перил тут не було, тому вона спускалася, шаркаючи долонею по непобіленій стіні. Шкірою вона відчувала кожну виїмку, кожну тріщинку; одного разу під її натиском вниз шугнув уламок цегли. 

"Виставка, виставка! Невже не могли знайти кращого приміщення?"

- Доріс, золотко, ви не забились? - занепокоєно запитався Хоукінс, коли серед тиші і згуртованого дихання пролунало її шипіння. Він сам ішов попід руку з одним із місцевих робітників. При тьмяному світлі, яке так-сяк просочувалося крізь щілини між цеглою, жінка не могла зрозуміти, чи це його волосся, чи налипле павутиння. 

Коли на другому кінці їм відчинили важкі ковані двері (вони стояли тут чи не з часів Другої Світової), усі прибулі синхронно замружили очі. Контраст між затхлим темним тунелем і склепоподібною залою був разючим. Усюди снували люди; люмінесцентні лампи проїдали підкірку мозку, а вуха ледь встигали вловити окремі слова та фрази з суцільного хаосу голосів. Доріс на мить здалося, що вона потрапила на шахову дошку - так часто білі халати чергувалися з чорною формою агентів. Її ошпарило струменем газу, що вирвався з однієї з машин, якими була обставлена зала. Хтось шарпнув її вбік, до них підбіг заклопотаний робітник і поспішив вибачитися. Доріс дзвеніло в голові. 

- Ви що, хочете покалічити мого агента? І оце ваша виставка? Це ж пекло якесь! - прокричав Хоукінс, звертаючись до свого нещодавнього супутника.

- Нам треба пройти далі, у зал Б. Ваші експонати вже чекають на вас. 

Ще мить замешкання і вони дружньою вервечкою посунули вперед, маневруючи поміж стелажами із запчастинами, інженерами і охоронцями. Хтось взяв Доріс за руку і повів за собою, як малу дитину. Вона потрохи оговтувалася, але горло ще шкрябало від того незрозумілого випару. На більше, ніж слухатися і покірно плестися вперед, вона поки не була здатна. 

Що то були за експонати вона теж не знала. Хоукінс не бачив потреби просвітити її, що ж таке вони везли у двох велетенських, камероподібних контейнерах. Кожен із них замикався на код, супроводжувався чотирма агентами і міг би зійти за одну невеличку кімнатку, відділену від усіх інших. Вони не пропускали звук, не мали вікон, і Террі губилася в здогадках, що саме вони везуть через чотири країни.