Для танго потрібні двоє

Глава 46

Я гадав, у нас є місце, тільки наше місце,
Наш власний дім, у моїй свідомості.
Були завжди тільки ти і я.
"Babylon" | 5 Seconds of Summer

Вона прокинулась від важкого гулу в голові. За вікном туго наливалось синцем небо, сірі, подекуди аж чорні хмари зависли в повітрі, мов несправні свинцеві цепеліни. На табло електронного годинника блимала восьма ранку. Ковтаючи слину, мов наждачний папір, Доріс пощипала себе за щоки. Зрештою, за все хороше потрібно чимось платити.

Перевернулась на бік - поруч міцно спав Барнс, накритий ковдрою по самі вуха зверху, але виставивши напоказ ноги. Його волосся стирчало догори, наче голки настороженого навіть уві сні їжака. Вчора їй вдалося погладити його проти шерсті і не поколоти пальці. Тільки покусати губи.

Террі викотилася з ліжка з відчуттям непереборного бажання ніколи не покидати нагріті подушки і змерзлу купку ковдри, що заснула вчора, щойно зімкнувши очі. Вона ж довго крутилася; думки кусали її, мов надокучливі комарі.

Жінка босоніж пошльопала з кімнати.

Кухня, залита скупим денним світлом, все ще красномовно свідчила проти них двох: стільці хаотично розсунуті, на столі розкидані ватні диски і видніються ореоли засохлих плям від перекису. Вперто їх ігноруючи, Доріс відшукала в аптечці обезболюче і проковтнула насухо. Тільки потім подумала, що варто було б поснідати. Вона нашвидкоруч зробила собі мюслі з молоком і ввімкнула телевізор на мінімальну гучність. Сіла на диван.

Проте опустилась на щось тверде.

Доріс поморщилась, витягнула з-під себе те, що, вона думала, виявиться пультом. Її телефон. Вона натисла на велику кнопку і квадратний екранчик слабо засвітився, вітаючи власницю з останніх потуг, що їх могли видати сім процентів акумулятора. Календар показував одинадцяте липня, проте далеко не це привернуло її увагу. Доріс прикипіла очима до емблемки кількох пропущених дзвінків - і незнайомого номера поруч.

Вона їй таки дзвонила.

Террі миттю опинилась біля розетки, наосліп обмацуючи верх холодильника, де мав лежати блок живлення. Вхопила його за білий хвіст і потягнула, скидаючи собі на голову конфеті з паперу для заміток, дрібних купюр та забутого сміття. Шнур - в блок, блок - в розетку, зарядне - в телефон. Мобілка засяяла яскравіше, ніби заусміхалася. Але й нагадування про втрачену можливість вдарила по очах сильніше.