Для танго потрібні двоє

Глава 34

Привид у часі, якого я ніколи не поверну.
Душа у часі, яку я ніколи не отримаю назад.
“Get Back” | Fog Lake

"Я на базі. Повернуся ввечері. Не хвилюйся, я взяла з собою сендвічі і термос із чаєм.
Цілую,
Бонні"

Ніна закотила очі, пожбурила записку на стіл. Свої квитанції за опалення і воду вона не жбурляла з таким роздратуванням. Але ж вони й не чекали на неї кожного ранку, з регулярністю, якій могла позаздрити навіть ЖЕК. 

І вона знову підписалася своїм несправжнім ім'ям. Все ще не до кінця довіряє їй. 

Ніна поставила чайник в раковину, вода зникала в його голодному шлунку. Приготувати б сніданок, але вона не звикла готувати його для однієї особи - зазвичай сама перебивалася бутербродом або й взагалі не їла нічого, просто заливала в себе каву.

Витягла запашний паперовий пакет. Не хочеться кави. Чи вона хоч усвідомлює, що це вже нездорово? 

Після переведення Солдата у стан анабіозу ("заморожуванням" це назвати язик не повертався. Наче він і так не був просто дорогим гарматним м'ясом) Доріс наче втратила почуття реальності, часу і обов'язків. Вона практично переселилась на базу, а конкретно - у підвальне приміщення, де серед зразків зброї, якою давно не користувались, робочих костюмів та інших пережитків минулого стояла єдина справна річ - кріокамера, оточена балонами з азотом. Ніна відверто несхвалювала відданість, з якою Террі йшла туди ні світ ні зоря, і з нею ж поверталася пізно вночі, от тільки до відданості додавалась втома. Вона валилася на диван у вітальні, ледь встигаючи скинути абияк зашнуровані черевики, і спала до дзвінка будильника, щоб потім знову зникнути на цілий день. У неї вдома наче гостював фантом. 

Ніна взяла до рук телефон з наміром подзвонити. Її палець завис над кнопкою виклику, потім повільно перемістився на значок повідомлень. Вона швидко наклацала СМС-ку, завбачливо скорочуючи слова. Подзвони вона їй, визвірилася б на невиспану Доріс, а в них і так все попахує далеко не шоколадом.

На базі в підвалі тихо грала музика. Її перервав звук повідомлення, і Доріс відклала вбік олівця. Вона не стала читати надіслане - тільки ввімкнула музику знову. Пісні заглушали гудіння сусіднього відділу, з яким у неї залишились не надто приємні спогади.