Для танго потрібні двоє

Глава 35

Будь ласка, пришли мені злочинницю
І не говори поліції.
"Female Robbery" | The Neighborhood 

Клац. Клац. Клац. Клавіша за клавішою. "Ввести". Пробіл. Ні, отут стерти. Так краще. 

Доріс відкинулась на спинку крісла, поворушила пальцями ніг, звільненими від тісних туфель. Тепер вона носить лише підбори на танкетці, ніяких тобі парких черевиків, які здавалися наче з дерева вирізьбленими. Її більше не відправляли на місії, що включали в себе фізичну працю. Її знову засадили до канцелярії, всучили в руки новішу модель ноутбука і сказали "Продовжуй, так тримати!".

Ішов тринадцятий день з моменту погруження Барнса в анабіоз. Шостий відтоді, як вона бачила його востаннє. Стемптону на вухо сіла сорока під назвою "Джуді Теренс", секретарка з відділу біотехнології, і наскрекотала про візити Бішоп, які начебто відбувалися без наукової цілі і тим паче без відповідних заходів безпеки. Її безпека нікого не цікавила, Джуді говорила про Солдата. 

Цікаво, де ж вона була, коли Доріс навшпиньки, а потім і навкарачки відмивала гидоту, написану перманентним маркером та такими жирними лініями, ніби ним хотіли прорізати куленепробивне скло? Де вона була, коли азотний фільтр зламався і довелось чекати на ремонтників, вручну регулюючи температуру, хоч вона нічогісінько не тямила? Де вона, чорт забирай, була? 

А коли дізнались про її підробний пропуск, то не тільки Стемптон, а й Хоукінс оскаженів. Накричав на неї, погрожуючи звільненням. Певно, досі на неї злиться, раз не запрошує до лабораторії. Їх шляхи розійшлись, хоч спільне горе мало б згуртувати. 

Вона забрела в глухий кут. Втеча, яка здавалась такою реальною, тепер згадувалась як сон. Маршалл їй не повірив, відмовив, а він ж був єдиним, хто міг по-справжньому допомогти. По правді кажучи, вона б і сама не повірила людині, яка розводилась про масштабну втечу з найрозшукуванішим найманим вбивцею під пахвою, коли від неї тхнуло алкоголем і вельми добре проведеним часом. Вона картала себе за це, справді картала. Зроду не кидалась до чарки в пошуках щастя, не розуміє цього. Певно, вона взагалі щастя не розуміє. 

Пірс наказав повертатися. Ось так просто, зв'язався з нею по фейс-тайму, доки лежав на своєму королівському ліжку в халаті з його ім'ям, вишитим золотими нитками, і в капцях, вистелених шерстю гірського козла. І коли не коли - а завтра. Фактично замість того, щоб сидіти ось тут і преспокійно виклацувати накази, вона б мала зад надривати, щоб організувати втечу. Мала б зазирнути до Солдата, востаннє.