Для танго потрібні двоє

Глава 14

А вона ходила по столах в оранжереї
На вітрі, мило забруднена,
Тонко спокушаючи
Двадцять маленьких трагедій.
"Age of the Understatement" | The Last Shadow Puppets

Він дихав їй у спину. Доріс поспішила зайти до лабораторії, настільки швидко і невимушено, наскільки була спроможна на шпильках. Тепер взуття скидалось на дерев'яні дощечки, вщент забиті цвяхами. 

Хоукінс, вільний як птах, опинився у своєму середовищі. Він бігав від столу до столу, його худі довгі ноги робили чоловіка схожим на танцівника балету на заході своєї кар'єри. Хоукінс заходився прибирати на столах, збирати розкидані записники і папки. Скоро на його руках виросла вежа, яку він підтримував підборіддям. 

- Прошу, міс Бішоп, сідайте. Зараз ми про все вам розповімо. 

Доріс пройшла до столу, відчуваючи на собі важкий погляд Маєрса. Вона була впевнена, що він дивиться в одну точку, в потилицю чи між плечі (а може й на сідниці, хто його зна) і прикидує способи її вбивства, бо він впізнав жінку з душової. Проте навіть так його погляд відчувався всюди. 

Вона була неначе в тумані. Третім обличчям у цій історії, незадієною особою, яка безпристрасно наглядала за тим, як вершиться її доля. Усі думки про Котніка витіснив він. Від того моменту, як Агент з'явився у дальному проході і з лінивою граційністю хижака попрямував до неї, Террі наче завмерла. Її мозок відмовлявся працювати у нормальному режимі від переповнення емоціями і запитань, занадто суперечливих для неї. 

Він рухався, як звір, що побачив свою жертву, кволу і беззахисну. Як скуйовджений вовк, Маєрс чвалав до неї у тому коридорі, трохи випереджаючи Хоукінса, але опісля стояв позаду. Його рухи, від важких широких кроків до непомітного згинання пальців, видавалися відточеними до граней. 

Зізнатися відверто, вона дуже налякалась, коли він стріпнув рукою, ніби йому затерпло плече. Пластини рухалися безшумно і заворожуюче, але це ще більше жахало Доріс. Як не як, вона була приземленою людиною, і навіть після усякого побаченого не йняла віри біонічному протезу. Легше було уявити, що його ліву руку просто майстерно загримували для ролі у голлівудському блокбастері. Людство не могло досягти таких висот в інженерії, не за останнє століття. 

І вона картала себе за те, що порушила обіцянку, дану самій собі. Та й було важко її не порушити! Від чорної, як смола, маскувальної фарби його очі аж світилися на обличчі, напівсхованому за маскою. Вони вивчали її з холодною зацікавленістю, більше як річ, ніж особу. Доріс лише встигла помітити, що вони блакитні, а тоді її зашугані думки збилися в купу і почали волати всі разом.