Для танго потрібні двоє

Глава 45

Ти перший день весни
З пірсингом у септумі носа
Маленька Міс Солодкі Сни, з Теннессі.
"Sweet Dreams, TN" | The Last Shadow Puppets

Амністія, як не дивно, діяла. Ніхто не переслідував їх на вулицях, не кидався зі спини з ножем до горла, не вдирався додому. Від цього спокою ставало незатишно; Доріс відчувала себе параноїком. Їй знадобилося ще три дні, щоб усвідомити: поки що їх ніхто не чіпатиме. 

Тож вони й намагалися жити так, як за уявленням кожного живуть звичайні люди. Прокидалися коли хотіли - Доріс спала до полудня, в той час як Джеймс зі світанку був на ногах, тихо сидів на кухні або читав щось із домашньої бібліотеки, що вміщалась на одній поличці. Часом вдвох ходили на пляж, де він забризкував її водою і марно намагався вмовити поплавати разом. Тоді її охоплювали спогади про поцілунок - перший і поки єдиний, хоч не помічати красномовних поглядів Барнса ставало все важче і важче. Під вечір їх долала змора від спеки. Із одним пледом на плечах на двох вони сідали на веранді, відмахуючись від комарів та нічних метеликів, і руки самі перепліталися між собою, як нічні хвилі і штормові хмари. 

- У п’ятницю має бути ярмарок. Щось схоже на місцевий фестиваль їжі та живої музики, - вони знову сиділи прямо на дерев’яному настилі, звісивши ноги донизу. Плед сповз із плеча і Джеймс випередив її, накинувши його назад. 

- Там має бути цікаво. Підемо? 

- Не знаю, чи це хороша ідея.

- А що нам втрачати? 

"Та хоча б ось те, що відбувається зараз"

- Я просто подумала… Що, як це буде щось схоже на ті фестивалі, на яких ти був у сорокових? 

- Хочеш, щоб я впав у глибоку ностальгію і ти потім силоміць тягла мене додому? - він награно схопився за серце, за що отримав щигля в коліно.

- Ти б міг більше пригадати, дурнику.

Барнс припинив корчитись і уважно подивився на неї у пошуках хоча б натяку на несерйозість. 

- Ти ж знаєш, я не можу це контролювати. Воно приходить нізвідки і навіть ярмарок не буде запорукою того, що я щось згадаю.

- Але спробувати можна. Якщо помітимо щось підозріле, одразу заберемося звідти, обіцяю, - вона заправила пасмо його волосся за вухо, провела нігтем по вилиці. Окреслила чітку лінію щелепи, торкнулася пальцем гострого кадика, відчувши, як він смикнувся під дотиком. Джеймс нахилився ближче. За хвилину він вже крутився на підлозі, ховаючись від неї, благально повторюючи її ім'я.