Шляхи до серця

Розділ 37

Чоловік дивився на Миколу, який примудрився заплутатися в п'яти звітах і ніяк не міг знайти потрібний. Поряд стояла Яна, так само схрестивши руки на грудях і очікуючи потрібних документів. Нарешті, експерт знайшов звіти й віддав один аркуш Мінкі, а інший — Яні. Слідчі коротко переглянулись і почали вивчати їх. Микола дивився на них, очікуючи вердикту.

Першим заговорив Чхве:

— На речах убитого було знайдено пари токсичної речовини. Як вона могла туди потрапити?

— У рідкому вигляді її використовують у деякій апаратурі для охолодження. Проте при контакті з киснем вона перетворюється на токсичний газ. Її молекули осідають на тканинах і їх дуже важко позбутися. Думаю, на одязі вбивці також мав залишитися цей газ. В алергіків він також може викликати кропивницю. При довгому контакті зі шкірою, ця речовина викличе доволі сильне отруєння. Можливі слабкість, запаморочення, головний біль, втрата свідомості.

— Тобто нам треба шукати людину, яка має справу з якимось обладнанням, яке вийшло з ладу та якій явно погано останні кілька днів? — слідчий подивився на експерта.

— Хіба що якщо вона носить одяг, в якому скоїла вбивство. Чи довго пробула на місці злочину, — знизав плечима Микола.

Самойловська подивилася на Мінкі.

— Якщо ця людина працює з поламаним обладнанням, то знає про ризики. Не найкраща зачіпка, краще шукати одяг.

— Згоден, але не всі вбивці розумні. А що у Вас?

Жінка зітхнула.

— Наш патологоанатом провів ще одну експертизу зубів обгорілих трупів. Вони не співпадають зі зразками, наданими «Білостепом», хоча вони самі й підтвердили збіг.

Чхве насупився.

— «Білостеп» навмисно змусив нас думати, що це тіла директорок? Навіщо?

— Хороше питання, на яке мені хотілося б дізнатися відповідь. Думаю, це щось пов'язане із керівництвом.

— Знову підозрюєте Мирослава Коваленка?

Самойловська задумливо піджала губи, потім перевела тему:

— Зловмисник скоріше за все хоче мати більше часу, аби отримати бажане від Лихо та Баранець. Думаю, вони досі живі.

— Я теж схиляюся до цієї думки. Стало навіть легше на душі.

— На жаль, ми не можемо розслаблятися. Це значить лише те, що їм все ще загрожує смерть.