Шляхи до серця

Розділ 32

Єлизавета зайшла до номеру. Конференція вже закінчилася, але Мирослав залишився на розмову із іноземними партнерами. Олена ж знову кудись втекла і весь ранок її ніхто не бачив. Зрештою, це було навіть на краще: юрист не дуже був потрібен на презентації, а Олена минулого вечора вже встигла заробити кривих поглядів. Єлизавета не розуміла, як вона так довго затримується на високій та відповідальній посаді. Скільки вона не спостерігала за дівчиною, та створювала враження доволі легковажної людини. Навіть на конференції вона встигла знайти собі пригод. Можливо вона добре знається у своїй сфері, але тримати на роботі не працівника, а порохову бочку виглядало доволі ризикованим рішенням. Які такі таланти має Олена, щоб Мирослав при цьому всьому ще й взяв її на міжнародну конференцію, було для Терен загадкою.

Єлизавета огледіла приміщення. Виглядало все доволі акуратно, ніби це був щойно прибраний після виселення номер. Єдине, що видавало в ньому мешканця — валіза. Саме це й шукала Терен. Зачинивши двері на ключ, вона пройшла до спальної кімнати й опустила валізу на підлогу. Усередині був чоловічий одяг та кілька баночок із гігієнічними засобами. Жінка виругалась і поставила валізу на місце. Вона задумливо очима дослідила кімнату, та помітила на столику ноутбук. Яскраві стікери дозволили Терен визначити, що він належав Олені. Більше нічого знайти не вдалося, тож Єлизавета взяла до рук ноутбук і він дивом виявився незапароленим. На ньому було відкрито кілька файлів. Ознайомившись із ними, Терен зрозуміла, що це були матеріали справи про якогось вбивцю. Прогортавши файл, жінка знайшла і фотографію молодого чоловіка. Вона помітила, що він мав деякі схожі риси із Мирославом. З цього моменту Єлизавета стала читати уважніше. Їй вдалося дізнатися, що Лук'ян Романовський, серійний вбивця, був випускником Вінницького національного технічного університету за спеціальністю «Біомедична інженерія» та пройшов інтернатуру як кардіохірург. Він почав вбивати людей ще до отримання диплому, досліджуючи один зі своїх проєктів. Відповідно до записів допиту, Лук'ян не вважав себе винним у вбивствах. Його жертви були покидьками, тож ставити на них експерименти не доставляло йому жодних докорів сумління. На рахунку 28-річного чоловіка було два десятка підтверджених жертв.

Захопившись вивченням справи, Терен не помітила звук відчинившихся дверей. Почувся голос Олени: