Шляхи до серця

Розділ 40

Павло потягнувся у кріслі. Розбиратися у старій документації виявилося більш втомлююче, ніж складати нову. Стельмах передивився всі підозрілі, на думку Овсієнка-молодшого, звіти «Білостепу». Окрім того, чоловік вирішив переглянути кілька договорів співпраці: якщо керівництво «Білостепу» має темні справи, то їх буде видно в документації. Але нічого подібного він так і не знайшов: чи то «Білостеп» святий, чи то Олена занадто хороша юристка.

Витративши половину свого робочого дня на «Білостеп», Стельмах міг поклястися, що ця медична термінологія на чолі із Мирославом Коваленком буде снитися йому в найстрашніших жахіттях цієї ночі.

Задзвонив телефон: на екрані висвітилося ім'я Коваленка. Павло вже було подумав, що жахіття вирішили переслідувати його наяву, але телефонувати від цього Мирослав не припинив. Стельмах невдоволено буркнув:

— Згадай гівно...

І взяв слухавку.

— Алло, Павло Стельмах слухає.

— Добрий вечір, Павле. Це Мирослав Коваленко.

До кабінету юриста зайшов Ян. Павло промовив йому одними губами «Коваленко», і чоловік підбіг до Стельмаха, прислухаючись до телефона адвоката. Той закотив очі.

— Слухаю, пане Коваленко. Чим зобов'язаний?

— Мені незручно Вас турбувати, але є прохання. Чи не могли б Ви дізнатися, чи можливо буде виділити палату та належне лікування для Михайленко Олени в лікарні «Блакитного місяця»?

— Для Олени? Що сталося?

— Отруєння. На жаль, наша лікарня не займається такими випадками, а мені б не хотілося зайвого розголосу. Його не уникнути, якщо перевести Олену на лікування в державну лікарню. Тому я телефоную Вам, а не в реєстратуру.

— Я не можу Вам зараз дати відповідь, я уточню це питання у Владислава Олеговича, і наберу.

— Дякую, чекатиму на дзвінок.

— До побачення.

— До побачення.

Павло завершив дзвінок і поклав телефон на стіл. Овсієнко випрямився і подивився на нього. Він замислився.

— Отруєння. «Білостеп». Михайленко. Щось мені це нагадує, — Овсієнко кілька секунд роздумував, а потім взяв до рук телефон. — Не набирай поки дядька, я зараз.