Шляхи до серця

Розділ 12

Єлизавета сіла на вже пригріте місце біля барної стійки, яке в цей час вечора ще було вільне. Олександра помітила її, проте не поспішала підходити та брати замовлення. Вона вже певною мірою звикла до того, що Терен приходить кожної її зміни. І це могло б дратувати, проте жінці вдавалося бути ненав'язливою. Протягом вечора Єлизавета могла майже не спілкуватися із Косач, і просто приємно проводити час у клубі. Терен більше спостерігала, ніж діяла. Можливо, готувалася до чогось масштабнішого, ніж похід до тиру... Олександра намагалася не думати про це. Їй було складно уявити, що може прийти в голову цієї жінки.

Єлизавета нудливо гортала меню, час від часу заглядаючи в телефон. Коли Олександра підійшла взяти в неї замовлення, жінка навіть не подивилася на неї, лише вказала пальцем на зображення коктейлю. Косач здивувалася тому, якою задумливою була Єлизавета: зазвичай вона була дуже активною.

— Щось сталося? — спитала Олександра, віддаючи Терен замовлення.

— Що? — жінка здивовано подивилася на неї. — З чого ти взяла?

— Ти дуже тиха, — відповіла барвумен, і Єлизавета ніби присоромлено усміхнулася.

— Звучить так, ніби я зазвичай шумна і проблемна.

Косач на мить задумалася, згадуючи її минулі відвідування клубу. Вона часто встрягала в суперечки із іншими відвідувачами й іноді навіть погрожувала трощити склянки об їхні голови. А в інший час — дуже швидко встигала потоваришувати із кимось і випити половину бару зі своїми новими знайомими. Очевидно, Єлизавета була шумною і проблемною.

— Так і є, — коротко відповіла барвумен.

— Ауч! — скривилась жінка, ніби її проштрихнули списами. — Ну сьогодні я не буду хоча б проблемною.

Косач недовірливо припідняла брову. За її досвідом після цих слів люди починають створювати ще більше проблем.

— Чесно, не буду. Я не в настрої, — Терен покрутила трубочкою в склянці, спостерігаючи, як кубики льоду намотують кола в ній. — У мене завтра день народження. А я не дуже люблю цей день.

— Чому?

— Бо це насамперед День Незалежності України, а не мій день народження, — сумно усміхнулася Єлизавета. — І все своє дитинство я не святкувала його. А після всиновлення... Я отримую занадто багато уваги від батьків. У моєму житті існують тільки дві крайнощі...