💜 Новенька 💜

Розділ 4 🏤

- Дура та встань вже з нього, - почула я позаду себе єхидний голос Моніки, - кістки всі йому віддавиш.
Після цієї фрази весь коридор спалахнув сміхом. Я швидко встала з хлопця і миттю почервоніла.
- Пробач, - це тихеньке слово все на що я спромоглася зараз.
- Обережніше, - дружелюбно хихикнувши мовив хлопець.
Я підвела на нього очі. Він був зеленооким блондином. Його губи розтягнулися в добрій, трішки насмішкуватій посмішці, яку на правій щоці прикрашала ямочка. Просто типовий хлопчик з американських серіалів.
- Все гаразд ? - ще більш насмішкувато, чи мені так здалося, мовив хлопець з бісиками в очах, щойно схопив мене за руку.
Це напевне було саме тупе, що я коли небуть робила в житті, але замість того щоб спокійно відповісти, я просто вирвала руку і побігла геть. У себе за спиною я чула як вибухнула нова хвиля сміху. Чудово, тепер мене запам'ятають. Так щей шукати довго не доведеться, в цій школі не так вже й багато дівчат з бузковим волоссям, тобто - я одна !
Я добігла до виходу з школи і вже спокійним кроком пішла на задній двір. Я ніколи не уміла діяти в стресових ситуаціях. Тимпаче, коли ззаду тебе Моніка з твоєю сесторю підбурюють юрбу.
До мене підбігла Кара і обняла за плечі:
- Куди ти так рванула ? - захекано прокашляла вона.
- Я й сама не знаю...- після кількох секунд мовчанки, - хто це був ?
Кара здивовано витріщилась на мене.
- Так, стій, ти вчишся в цій школі місяць і ще не бачила Пейтона ?
- Ні, - спокійно відповіла я. І де ж був цей спокій дві хвилини назад ?
- Пейтон, на рік старше нас, один із найпопулярніших хлопців. Він баскетболіст, грає в збірній школи. Окрім того, він і ще деякі хлопці з нашої школи, ну вони з одної компанії ти ж розумієш, - хитро усміхнулася Карамель, - мають свою групу.
- Музикальну ?
- А яку ж ?- реторичне питання від подруги, - вони самі пишуть пісні. До речі, мені подобаються.
- Ага Моніці теж.
- А так, і саме головне, Моніка колишня Пейтона...- їі перевав голос ззаду.
- Не колишня, - мов шрім серед білого дня, знову порушив мій спокій голос Моніки.
- Не колишня, - з насмішкою промовила вона, - а теперішня. У нас з Пейтоном все чудово! А решта - звичайні, пусті балачки, - зверхньо відповіла дівчина.
- Крихітко, такий як він, тобі не позубам, - вперше з дня нашого знайомства я почула голос Лізи, одної з близнючок.
- Та що ви вчепилимя до неї, вона просто не побачила його, а нема чого летіти коредорами з оберненою головою, - перейшла в наступ Карамель.
- Я ж тебе зразу поперджала, - єхидно вела Моніка, спеціально ніби не почувши Кари, - ти бачу не розумієш ?
- Не переживай Моніко, такий як він ніколи не подивиться на таку як вона, - на цей раз це була моя сестра.
Це настільки мене вразило, що я вперше за весь цей час підвела голову. Я подивилася я личко моєї сестрички, яке випромінювало злобу, точно так само як і трьох інших її подруг.
Тим часом вони гучно сміялися. Потім, через кілька секунд, вони затихли, їхня главачка оглянула мене з ніг до голови:
- останнє попередження, - і вони разом пішли в інший куток двору.
Я була надто приголомшена зрадою сестри, тому так і залишилася стояти і дивитися їм в слід.