💜 Новенька 💜

Розділ 16 🥢

- Осіній бал, - споглядаючи дошку оголошень сказала Кара. - Боже, я чекала цього цілий рік.
- Ага, - байдуже відповіла я.
Подруга обернулася до мене і схопила за руки : - Ми мусимо піти !
- Якщо чесно...- почала я.
- То ти підеш туди зі мною, - закінчила Кара.
На справді я хотіла сказати завсім інше.
- Ну добре, я піду з тобою, але далі вхідних дверей ми нікуди не підемо. Без пари нас туди ніхто не пустить.
- Так ми знайдемо пару.
- Як ?! - майже роздратовано запитала я. Подруга лише хитро посміхнулася у відповіть.
- Пішли, бо на урок спізнемося, - промовила Кара і рушила в напрямку кабінету.
Він моменту останніх подій пройшов вже майже місяць. Я добре подружилася з групою тож тепер не почувала себе там не комфортно. Це було те місце, де я могла займатися музикою. А це для мене справжня воля. Це було так класно, співати пісню разом з ними і слухати як співає Пейтон його сольну пісню. В нього гарний голос.
Я й досі не розповіла матері нічого про моє хоббі...За те Лілі прикрила свого ротика. Хоча я відчуваю, що це не надовго.
Після школи я, як завжди йшла на репитицію. Ходьба пішки займала багато часу, але мені подобалось.
Вже майже усе листя вкривало землю, а вулицями блукав холодний вітер. Я йшла в своїй чорній курточці і просто насолоджувалася моментом втикнувши навушники в вуха. Коли я прийшла з репетиційки долинав якись галас. Я акуратно прочинила гаражні двері і побачила повний гармидер в студії.
- Та не брав я твоїх грошей дурепо, - майже кричав Джейкоб.
- Я де вони тоді зникли ?! Ще скажи що домовичок вкрав, - кричала його сестра.
- А може і він, я вже збився з ліку в твоїх хлопцях, що приходили до нас додому, - кричав в відповідь її брат.
- Ах ти так, - в цю мить я швидко перебіглася в інший, більш безпечний куток кімнати. І саме вчасно. Барабанна паличка, яку Делія кинула в Джейкоба, полетіла в іншому напрямку. Саме туди, де мить тому була я.
Хлопець ні з того, ні з сього підірвався, підхопив куртку та наплічник і вийшов з репетиційки.
Ще кілька секунд усі мовчали дивлячись йому в слід, потім я обірвала мовчанку і задала тихеньке питання Марку, який сидів біля мене.
- Що це, чорт візьми, було ?- почала я.
- Вони посварились. У них таке буває, ми звикли, - відказав хлопець. І справді, я тільки зараз помітила наскільки спокійними були Пейтон з Марком. Ніби тут не відбулося ніякого скандалу.
- Я теж піду, - сказала Делія. Вона так само як і її брат взяла куртку та наплічник і вийшла через гаражні двері.
Марк тяжко зітхнув : - Ну що ж, і таке буває, - тепер їхні лиця вже не були такими спокійними, - Давайте почнемо поки ще чогось не трапилось, - Марк встав і підійшов до свого інструменту.