💜 Новенька 💜

Розділ 22 🍕

- Таак, я хотів приготувати піцу, - сказав Джейкоб спершись руками на стіл та проглядаючи очима блокнот з рецептами, - Це моєї бабусі, - додав він вказуючи на рецептник.
У нього був невеличкий двоповерховий будиночок. Акуратне подвір'я та така ж оселя. Ми сиділи на першому поверсі, тут була лише ванна, одна спальня та велика кімната, що одночасно слугувала і кухнею, і вітальнею. Меблі кухні були з світлого дерева та дуже вдало вписувалися в інтер'єр. " Барна стійка ", яка виконула роль стола, була прикріплена з одного боку до стіни. Ми з Карою всілися на вихокі, дерев'яні стільчики та оглядали кімнату. Трішки далі знаходився диван в зелено-червоний квадратик та плазма на невеличкому дерев'яному столику. В самому кутку кімнати були дерев'яні сходи вгору.
-"Напевне Джейкова кімната на другому поверсі" - подумки озвучила я.
- А твоя кімната на другому поверсі ? - ніби читаючи мої думки, запитала Кара.
- Так.
Хлопець був зайнятий вичитуванням рецпту.
За кілька хвилин він нарешті повернувся до нас :
- Так дівчата, я нічого в цьому не розумію, - він простягнув нам блокнот, - Читайте.
Ми з Карамелю хіхікнувши почали читати. За кілька хвилин робота йшла вже повним ходом. Кара розкачувала тісто, я нарізала помідори, а Джейкоб ковбасу. Схоже хлопцю дійсно подобався процес. Ми включити музику - нам столо ще веселіше. Час-від-часу ми влаштовували "міні бійки" мукою. До кінця приготування піци ми були повністю вимазані, але задоволені.
- Мммм, - відкусивши шмат піци промовив Джейк, - дівчата, це найкраща піца в моєму житті.
Його обличчя прикрашала задоволена посмішка.
Ми з Карою вдячно хіхікнули.
- Була б ще смачнішою, якби хтось не з'їв половину ковбаси, -  жартома упрікнула мене та Джейкоба Карамель. А ми, натомість, винувато переглянулись.
Піца справді вийшла дуже смачною. Тісто було м'яким та хрумким в одночас. Начинка гармонічно поєднувалась з двома видами розплавленого сиру. Гарячі шматики їжі буквально танули в роті.
Доївши піцу та тортик, який дивним чивом опинився в холодильнику, ми піднялися в кімнату хлопця. Нічого особливого. Стіни були світло-сірими, їх прикрашали постери з зображенням різних музичних гуртів та героїв марвел. У нього було невеличке односпальне ліжко, з одного боку притиснуте до стіни. Ми всілися на ньому поки хлопець діставав гітару.
- А чому ти не казав про своє день народження ? - запитала я, розглядаючи постер з доктором Стрейнжом.
Хлопець на мить зупинився, але лише на мить.
- Я не люблю цей день.
- Чому ?
- Чому ти не сказала нам, що йдеш на осінній бал ? - Джейк на час цих слів обернувся на мене і дивився мені в очі.
- Я перша задала питання, - відповіла я.
- Кара, - хлопець обернувся та глянув на дівчину, - Підеш зі мною на бал ?
Дівчина здавалася здивованою, але щасливою. За секунду вона дала відповідь :
- Так, - якось награно байдуже відповіла вона. Та хлопець схоже не звернув на це уваги. Він повенувся до пошуків інструменту.
- А як же моє запитання ?, - хотіла сказати я та мій голос заглушила мелодія.
Він саме знайшов гітару та заграв перший акорд. Кімната залилася музикаю акустичної гітари. Згодом Джейк проспівав перший рядок пісні( Камбулат " Я как Томас Шелби " ).
- "А він не погано співає" , - подумки відзначила я.
Карамель зачудовано спостерігала за тим, як хлопець перебирає пальцями по струнам. Але ми з Джейкобом чудово розуміли, що він просто перевів тему...