💜 Новенька 💜

Розділ 6 💦

Наступні кілька днів пройшли жахливо. Після сварки я закрилася в кімнаті і нікого не впускала. Це була ще одна погана ідея з мого боку, адже зранку, коли я всеж таки вийшла зі своєї крепості, мама митю проінформувала мене про домашній арешт і збарала телефон. Ми з Ліліт вчора спортили їй всі залишки хорошшого настрою. Натомість з Ліліт лише провели виховну бесіду на тему друзів і конфліктів, бо " вона молодша і розуміє менше тебе". Тому ця мала зараза й далі висміювала мене в школі.

У мене нарешті закічилась історія і я спокійно обідала в їдальні з Карою. Вона розповідала про хлопця з баскедбольної команди, який подобається їй ще з 7 класу.
- Одного разу ми навіть говорили. В 9 класі він, під час гри, попросив мене дати йому воду. Вона просто стояла біля мене. Але ж він попросив саме мене, - з замріяністю розмовідала подруга. - Ти просто не уявляєш, у нього такі гарні шоколадні очі і каштанове волосся. Вона так гарно спадає йому на обличчя....
Я перестала слухати подругу. Це все занадто ванільно, не вистачає лише хмарок з солодкої вати та рожевих поні. Я не маю нічого проти закоханості, але це зовсім не моє.
Мені в очі кинулися 4 дівчини, що щойно ввійшли. Звичайно це була Моніка з своїми блазнями, одним з них була моя сестра. Ліліт примудрилася до цього часу тримати в таємниці наші з нею родинні зв'язки. Та я була не проти. Менше знають, міцніше сплять.
- У мене закінчився сік, - перервалася подруга.
- ..я принесу, - перервала ії я, не відриваючить від дівчат. Мій сік також закінчився, окрім того я не хотіла зустрітися з ними, тому вирішила втікти поки вони не розсядуться.
Я стала в чергу та чемно чекала. Згодом я взяла два стаканчика персикового соку, дівчата наче б то розсілися, отже можна іти до подруги. Як же я помилялася. Коли я проходила повз столики, надто пізно помітила підніжку сестри і незграбно звалилася на підлогу, не взмозі навіть впасти на руки, адже вони зайняті пустими стаканами, рідина з яких прикрашала мою білу блузу. Весь зал зайнявся сміхом. Я сіла на підлозі заблокована надто пильною увагою. Буквально кожен сверлив мене своїм поглядом. Я хотіла просто провалитися крізь землю.
В наступну секунду сталося просто не можливе. Хось почав розштовхувати натовп, що зібрався навколо. Я побачила білі аір форси, а згодом і їх власника. Блондин подав мені руку, я надто шокована всім, дозволила підійняти себе і вивеси з їдальні.
Я не розуміла апбсолютно нічого та голоса в їдальні, явно такі ж шоковані як і я, замовкли.
- Куди ми ідемо ? - нарешті вишла з шокової мовчанки я.
Хлопець на мить зупинився та не відпустив мою руку:
- Ти хочеш ходити в мокрій блузці ?
- Ні, - розгублено відповіла я.
- Тоді ідемо зі мною, - не сказавши більше ні слова, хлопець обернувся та продовжив вести мене в невідомому напрямку.
На диво, цей хлопець здавався мені знайомим. Це....ні, ні вякому разі. Це ж не може бути...
- Пейтон ти куди ? - запитав хлопець на коридорі.
ПЕЙТОН